Черкасцям розповіли цікаві факти про "Дахнівку"
Краєзнавець Борис Юхно розповів цікаваі факти про "Дахнівку", пише "Нова Доба".
“Переїхавши Черкаси, як проїдете верстов із п’ять, то й буде село Дахнівка. Уся дорога туди йде чорним, густим бором... Із першого разу як в’їдеш у село, обгортає тебе враження дуже добре: на пригорку серед села біліє чепурненька церква, головна вулиця в селі широка, чиста, смітників нема, домики біленькі, чепурненькі, з великими вікнами, з цегляними димарями вапленими. Дивлячись на оті домики, думаєш собі, гадаєш, що вже ж ті домики свідчать, що у дахнівців не ледачий побут, а помітивши і шкільний будинок, не можна не подумати, що й темнота тут між селянами не вельми вже густа, а так би вже нехай, буцім присмерком, найпаче, коли згадаєш школу, що в Дахнівці заведено літ із п’ятдесят тому”.
(Олександр Кониський, автор пісні “Боже великий, єдиний, нам Україну храни...”)
У 1983 році це самобутнє село офіційно стало черкаським мікрорайоном, хоча й тепер підсвідомо чи не кожен виокремлює його з-поміж інших. На жаль, Дахнівка давно не панькана увагою краєзнавців як самостійна географічна одиниця: десь щось двома рядками, і знову ж – як про передмістя.
Із публічних джерел хіба “Історія міст і сіл УРСР” ще далекого 1972 року сповістила про неї як про 4-тисячне село із 48-ма комуністами, великою молочно-товарною фермою з коровами, кожна з яких у VІІІ п’ятирічці давала у середньому близько 4 тисяч кілограмів молока щорічно: два очевидних пріоритети. Середня та початкова школи, дві бібліотеки, БК, два медпункти, кілька магазинів, ветлікарня, автошкола – все як годиться у зразковому соціалістичному селі, що вже вперлося у ворота комунізму. Ще двічі на рік про околицю як про місце величезного ярмарку тоді писали газети.
Але зараз – у зворотньому напрямку. “Дахнівка 120 років тому”: так назвав свою статтю журналіст Максим Степанов, опубліковану у тижневику “Вечірні Черкаси” 6 березня 2013 року. Щодо достовірності інформації довіряюся йому давно й цілковито, тож не маю сумнівів, що й у цьому випадку оприлюднена тоді історія є правдивою та вартує відтворення хоча б у скороченому варіанті. Адже Максимові завжди вдається сказати щось нове про старе, і тут теж не виняток. Така Дахнівка мало кому відома, тож...
“Літо 1893 року відомий письменник та громадський діяч, автор духовного гімну України “Боже великий, єдиний...” Олександр Кониський провів у Дахнівці. “Кожному, кому для свого здоров’я треба вжити ліків з тієї лабораторії, що зоветься природою, кому треба спочити в спокійному затишку, серед чистісінького повітря соснових лісів, тому я раджу літувати в Дахнівці”, – звертався Олександр Якович до читачів львівського журналу “Зоря”, у 9-ти номерах якого 1894 року побачив світ його нарис “В Дахнівці”.
До того, як 1903 року черкаська влада започаткувала лісовий курорт Соснівка, численні відпочивальники з великих міст імперії улітку з’їжджалися у Дахнівку. Тут вони винаймали у селян хатки або й спеціально побудовані “дачі” й залюбки, як пише Кониський, “літували”. В 1893 році на 157 дахнівських дворів нараховувалося більше сотні дачників! Почала розвиватися й туристична інфраструктура. Зокрема, у селі з’явився перший ресторан.
Утім, у час відвідин села Кониським там вже велося не найліпше. Губернська влада чомусь заборонила приїздити сюди на літо євреям, а отже, попит на “дачі” різко впав. Дахнівці скаржилися письменникові, що за літування тут євреїв “така нам лафа була, що просто й не сказати! За халупчину береш 30 карбованців за літо, масло продавали по 40 копійок за фунт, а тепер 20... За кварту молока баби брали по 30 копійок, за курку 50-60. Добре жиди платили, добре й ми коло них руки гріли.”
Наступне спостереження вченого курортника доволі несподіване. “Дахнівка – перше село з тих, які я знаю, де майже не чутно увечері ні людської пісні, ні навіть уночі гавкання собак”. І далі сам розкриває феномен цього явища: “Це, бачте, таке запопадливе піклування поліційних урядників “для спокойствия-с господ дачников запрещено-с мужикам горланить”. А собак не видно й не чутно тому, що урядник велів іх труїти, щоб не кидалися, часом, на дачників. Одначе трапляється, що істинний дачник навезе в Дахнівку власних собак, і вони кидаються і на дачників, і на дахнівців. Але таких собак займати не можна, бо вони як “приїжджі”, мають право на “гостинність”...
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть частину тексту і натисніть Ctrl+Enter