Малюванню можна навчити й мавпу, але в людини має бути саме така іскорка… Та, якою може похизуватися черкащанин Антон Ратушний.

Чоловік з упевненістю називає себе вільним художником, підкорювачем екстремальних вершин і неспокійних рік. Як в руках у колишнього військовослужбовця опинився вугільний олівець – далі у матеріалі vikka.ua.

Художник – той, хто не може не творити

32-річний митець ще у шкільному віці обожнював графіку, креслення, що потім переросло в перемальовки.

"Художню школу я не закінчував. Робив звичайні графічні копії, плоскі зображення "мультяшних героїв". Як сказав відомий мистецький діяч: "Художник – не той, хто малює, а той, хто не може не малювати". Це про мене", – розповідає Антон.

Навіть після того, як черкащанин відбув строкову військову службу в Збройних Силах України, він не "вбив" у сформованому чоловічому характері творчі задатки. Навпаки – отримав поштовх до художніх звершень. У той час почав малювати в складнішій техніці з використанням вугільного олівця.

"Після армії працював у Будинку торгівлі у відділі ігрових дисків. Сидів із 8 ранку до 8 вечора, у маленькій кімнатці. Можливо, це мене спонукало перейти із мультяшних перемальовок на портрети людей вугільним олівцем. Також важливу роль відіграла нова постать. У моєму житті з’явилася дівчина із дизайнерською освітою, яка працювала у сфері фотографії. З нею в нас були спільні інтереси", – ділиться митець.

У 2010 році Антон Ратушний завдяки широкому колу друзів познайомився із відомим нині українським скульптором, графіком із Черкащини Миколою Теліженком, який саме шукав учнів. Чоловіки рік звикали один до одного, притиралися. Микола Матвійович відразу сказав, що "над головою не стоятиме", тому молодий творець самостійно спостерігав за робою майстра і переймав досвід.

"Я тебе можу навчити різати, але для цього ще потрібно мислити" – сказав мені свого часу Теліженко. До його майстерні я мав надто слабкі доробки, порівняно з тими, які знаходились там. Бракувало слів, аби описати моє захоплення його картинами. Микола Матвійович напрацьовував специфічну техніку витинанки протягом 12 років. Через певний час і я "народив" першу роботу. Це важко було назвати витинанкою, скоріше здоровенною трафареткою розміром А1", – згадує ті часи Антон.

З особливим захопленням чоловік розповідає, як разом із Теліженком відвідував Нарбутівську дачу в с. Єлизаветівка, своєрідний музей художнього мистецтва на Черкащині. "Присутня там атмосфера надихає на нові творіння", – вражено відкликається митець. Наразі ж тут від "теплого Олекси" до Покрови вже років 12 господарює митець Микола Теліженко.

До слова, витинанка (від слова "витинати", тобто "вирізати") – це вид українського народного декоративного мистецтва. Це орнаментальні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу. У давнину такі вироби використовували для оздоблення стін, вікон, полиць, груб, печей. Як правило, традиційна витинанка містить сюжет – за нею можна було прочитати, що відбувається в селі, хто народився, де весілля, які були свята.

Наразі вільному художнику є чим похвалитися. На початку 2016-го Черкаська обласна бібліотека для юнацтва імені Василя Симоненка приймала першу виставку витинанок Антона Ратушного. Вона була націлена на близьких знайомих митця і включала лише 9 робіт.

У серпні ж 2016-го Ратушний реалізував виставку, присвячену прекрасній половині людства, під назвою "Заради них варто жити".

"Друга виставка була більш повноцінною, складалась із 17 робіт. Витинанки я створив переважно із портретів знайомих дівчат. 1-2 роботи зроблені з випадкових, але емоційних фото із соцмереж гарних незнайомок", – розповідає творчий черкащанин.

Пробувати себе не лише в мистецтві

Антон зазначає, що найчастіше до нього муза приходить уночі. Він може працювати звечора до рання, а потім відразу поїхати у справах. Ймовірно, через це чоловік – надзвичайний кавоман, який до обіду зазвичай вживає три філіжанки еспресо.

Крім витинанки, митець опанував й інші техніки. Спробував себе, наприклад, у гончарстві: розписував посуд, наносив орнаменти, символи.

"Одна справа, коли витинаєш із паперу. Інша – коли працюєш із об’ємним матеріалом, каменем, деревом. У мене є до цього відчуття ліній, форм. Із кераміки робив тільки маленькі скульптурки. Останні два роки пробував малювати аквареллю, однак там складна техніка, її треба розуміти", – розповідає про свої творчі спроби чоловік.

За нестандартних обставин Антон потрапив на навчання у Черкаський художньо-технічний коледж і зовсім нещодавно отримав диплом.

"Якось зранку збираюся на роботу. Нікого не чіпаю. Мені телефонують знайомі із коледжу і запрошують на навчання в цьому році", – ділиться пригодою колишній студент. Каже, що в групі був найстаршим, але нікому не зізнавався про свій вік. – "Тепер – я справжній дипломований художник", – жартує чоловік.

Яскраву творчу особистість Антона Ратушного доповнює його авантюрність і жага до екстриму.

"Ще з дитинства люблю парусний спорт і альпінізм. Мій рідний дядько – яхтсмен. Саме з ним я ходив на змагання. Пам’ятаю, що 2014 року в складі київського екіпажу "Росава" на Кубку України в Світловодську взяли 3 місце. Безумовно, це найекстремальніший вид спорту", – каже митець.

З висотою гір черкащанин познайомився 8 років тому, коли в Криму проходив навчально-тренувальний збір. Також Антон підкорив Карпатські та Кавказькі гори.

Невідомо, яким чином прізвище Антона Ратушного з Черкас прогримить на весь світ: як художника, альпініста чи танцюриста, чим також захоплюється у вільний час чоловік. Але із впевненістю можна сказати: від такого "вільного митця" можна очікувати будь-яких грандіозних звершень.