— Ще на першому засіданні Артеменки затребували 400 тисяч компенсації. Суддя каже, що рано ще, а вони: у них же хата, машина, квартира, магазин. Усе спродають. Квартиру ми продали ще п’ять років тому, магазин у заставі за кредит, — каже 36-річний Руслан Слабенко з райцентру Кам’янка на Черкащині. Його сина 15-річного Ігорярайсуд визнав винним у вбивстві семикласника 12-річного Дмитра Артеменка. 12 лютого торік той помер від крововиливу в мозок, пише gazeta.ua.

 

Ігор отримав 8 років в’язниці, батьки мають компенсувати 400 тис. грн. Вони оскаржили вирок, до рішення апеляції просять відпустити сина під домашній арешт.

 

Руслан Слабенко — приватний підприємець, встановлює опалення і водогони. З дружиною 35-річною Людмилою мають ще доньку 6-річну Аріну. Син ходив у школу №1.

 

— Ігор побачив Діму в туалеті, — згадує Руслан. — Той сидів на підвіконнику блєдний, голову нагнув, сльози течуть. Хотів умитися, шатався. Ігор повів його вниз, передав учителю, сам побіг за медсестрою. Діму забрали до лікарні, питали, що сталося. Він казав, що йшов у туалет, про бійку не згадував.

 

У лікарні семикласник помер. Міліціонери відкрили кримінальне провадження.

 

— Люди викликали на Майдан прокурора: не знайдете винного — виженемо. Прокурор викликав слідчих. Ті все підігнали під найпростішу версію. Всю ніч переписували протоколи. На другий день дали дітям підписати. У суді діти все спростовували, але їх уже не слухали. Лікарі і вчителі в один голос казали, що ознак побиття не бачили.

 

27 лютого Ігоря Слабенка заарештували.

 

– 17 березня прийшли результати експертизи, що крововилив виник за 14 годин до смерті. Ігор знайшов його за 10 годин до смерті. Якщо Діму хтось і бив, то мінімум за чотири години до того, — приєднується до розмови Людмила Слабенко. — З кримінальної справи зникли всі медичні картки Діми. Восени він два тижні був на обстеженні в інституті. У виписці написано, що звертався з частими болями в голові і серці. Але на третій день після похорону мама поїхала і забрала картку. В єдиній довідці сказано, що в Діми була аневризма — захворювання судин головного мозку.

 

У Руслана дзвонить телефон. Він відволікається, говорить по роботі.

 

— У справі були файли прослушки мобільних усіх підозрюваних з 17 лютого по 17 березня. У суді нам їх не дали. Послухав аж після вироку. Там фігурують старшокласники Сергій Дудник і Максим Кононенко. Дудник казав знайомій дівчинці: “Мєнти пресують, на камеру знімають. Але відчепляться, бо папа вже заніс грошей”. Кононенкові теж зробили алібі. Дві вчительки сказали, що в той час він був на гуртку.

 

Школа №1 — у центрі міста. У приміщенні прохолодно, діти сидять на уроках у верхньому одязі. Після загибелі семикласника директор 42-річний Анатолій Могилка пішов з посади, зараз працює вчителем.

 

— Насправді ніхто не бачив, що там було. Кажуть, Діму били троє, — говорить новий директор 50-річна Лариса Бонда­ренко.

 

Запрошує у кабінет 10-Б класу, де навчався Слабенко.

 

— Ігор перейшов у наш клас позаторік, із паралельного, — розповідає класний керівник 57-річна Олена Коновал. — Звичайний хлопчик. Не лідер, не хуліган, дисципліну не порушував. Гарно фотографує, талант має. Якби Діму били, він би кричав, ми всі чули б. Незрозуміло навіть, як він опинився на третьому поверсі.

 

Колишній директор не бачив на семикласникові ознак побиття.

 

— Синці, розбитий ніс чи ще щось точно помітив би, — згадує Анатолій Петрович. — А так він стояв мовчки, ми викликали “швидку”. Чоловік десять бачили, що в нього був тиск 100 на 50. Я просив Ігоря, щоб признався, якщо бив. Він клявся, що нікого не чіпав.

 

У невинності Ігоря Слабенка впевнені і його однокласники.

 

— Ігор ніколи нікого не обідив. Якось гуляли з компанією, один хлопець ногу поранив. Ігор його в лікарню возив. Діма казав, що там замішаний Макс, але все звалили на Ігоря, — говорить Катерина Литвин, 16 років.

 

Дмитро Артеменко їздив у школу з села Пляківка за 5 км. Жив там із бабою 66-річною Нілою і 8-річною сестрою Алісою. Його батьки 45-річний Віктор і 33-річна Ірина розлучилися. Чоловік працює таксистом у Кам’янці, жінка — на заробітках у столиці.

 

— Діму могли спасти, але у нас невозможно визвати “скору”, — впевнена Ніла Іванівна. — У них навіть носілок нема. Не знаю як везли, як заносили. Мені подзвонили не зразу. У лікарні Діма сказав: “Мене побили хлопці. Я їх не знаю, знає Максім”. Тоді в нього почався приступ. Йому зробили уколи, заснув. Якби знала, що є загроза життю, зразу повезла б на Київ.

 

Жінка заносить фотографії онука.

 

— Нам говорили, що Діму професійно били у голову, але свідчити ніхто не хоче, — продовжує. — Було три експертизи. Перша показала, що травму нанесли за 14 годин до смерті, друга — за 6–12 годин. Тобто могли бити в школі в 11 ранку або в лікарні о 17.00. Ігор не хоче здавати всіх, бо це буде групове.