30.06.15 14:50

У село під Чигирином переселенці переїхали родинами


У село під Чигирином переселенці переїхали родинами
 
Село Тіньки, що неподалік від «Богданової столиці» Чигирина, за свою недовгу новітню історію пережило вже дві хвилі переселенців. Першу – в 1959 році, коли людей масово відселяли з рідних сіл, яким судилося стати дном Кременчуцького моря. Другу – в 2014 році, коли поселення наводнили біженці з Донецької та Луганської областей, пише LB.ua.
 
Тіньки – це незвичайне село. Розкреслене архітекторами на міський манер. Тут різноспрямовані паралельні вулиці, перетинаючись під прямим кутом, формують правильні квартали. Тому з незвички тут легко пропустити потрібний поворот. Але наш поводир Віка за півроку в Тіньках вже вивчила орієнтири і впевнено показує дорогу. Ми на великому військовому джипі їдемо до її подруги Людмили – багатодітної мами з Луганської області.
 
Але спочатку про те, як за тиждень до описуваних подій сталося знайомство з самою Вікторією.
Це було одне з тих випадкових знайомств, що відбуваються під час «туристичних набігів». Власне, і не було б нічого, якби сама Вікторія не «просканувала» на приїжджій машині донецькі номери. Ті самі номери, що часом рівнозначні вироку, ті самі номери, за якими майже завжди слідує очевидне питання: «А ви ж з Донецької області, так?». Питання, яке спочатку викликало деяку незручність, чим далі, тим більше дратує. Втім, нею рухало щось більше, ніж звичайна цікавість. Віка – теж «донецька». А зараз по факту – біженка.
 
У Тіньки приїжджали чи не цілими родами. Принаймні, у Віки переїхала вся найближча рідня по лінії чоловіка; всього — 14 осіб, це батьки та їхні троє дорослих дітей із сім’ями.
 
Людмилі пощастило менше. Її батьки, відпрацювавши те, що слід, на Чорнобильській АЕС, тепер живуть у Чернігові, рідня – в околицях Павлограда. Сама вона з якихось міркувань вирішила переїхати в тихе село в Черкаській області.
 
Наша розмова з нею починається зі сліз. Це Люда згадує свій будинок в Петровському, що між Красним Лучем та Алчевськом. Люди, чиї будинки постраждали від обстрілів, здерли з її будинку новий шифер. Через це «поплив» весь ремонт, який закінчили робити саме до початку війни. Але мама чотирьох дітлахів швидко бере себе в руки і згадує, як під час жовтневого затишшя поверталася додому, щоб вивезти меблі та техніку.
 
– Ходила до коменданта за дозволом. Два дні за ним бігала, вони ніяк розібратися не могли, хто у них головніший. А у козачків наших ще свято якесь було в БК, чекала під дверима, поки закінчиться концерт. Це була, по-моєму, середина жовтня. А вранці, коли поверталася з ринку, побачила, що таке «Град» – він стріляв у бік Дебальцевого, туди від нас по полю всього 30 км.
Печатку мені так і не поставили (їхати ж у Перевальськ не було ніякого бажання), і в підсумку на всіх блокпостах у мене запитували, чому дозвіл на провезення багажу без печатки? У Кіровську взагалі поцікавилися, чому я не виписалася, якщо забираю всі свої меблі?
 
Там я нічого не отримую. А моїй подрузі-бюджетниці зарплату платять з минулого року – то 200 гривень на місяць дадуть, то… У нас в місті «гуманітарку» давали два рази. Перший раз – у вересні. Що вони зробили: розграбували «АТБ» і видавали людям консерви, ананаси, памперси. Одній моїй подрузі дали баночку огірків, помідорів, липучки від мух, зубочистки (там цього добра завжди вистачало), а дітям – прокладки замість памперсів.
 
А вдруге дітям у школі роздавали майки, труси і шкарпетки. Кажуть, що з Росії привозили. І все – ні від України, ні від Росії більше нічого не було.
Люда минулої осені купила в Тіньках будинок за 40 тисяч гривень. Будиночок цей із категорії тих будівель, які простіше знести і відбудувати заново, ніж ремонтувати. Але молода сім’я, так-сяк переживши в ньому зиму, все-таки затіяла реконструкцію: одні вікна робляться ширше, інші закладаються, дві грубки переробляються, а ванна кімната вже пройшла стадію проектування. А поки шість чоловік переїхали в літню кухню, яка також вже може похвалитися ванною і туалетом.
 
– До війни ми не вважалися малозабезпеченими, хоча у нас і багатодітна сім’я. А тут я не могла отримати статус малозабезпеченої, тому що мені потрібно було поїхати туди і взяти довідку, що я там не отримую пільги. Але я живу в Тіньках з 2-го листопада – як я можу отримувати їх «дому»? Я і на гарячу лінію дзвонила, і на КримSOS. В результаті в березні я все-таки вибила собі пільги. І знову: ви повинні поїхати додому і взяти довідку, а скільки ж вам нарахували за останні півроку. Другий варіант – «просто» почекати ще півроку. Ну, що тут до вересня залишилося… Тоді й отримаю статус.
 
Я отримую допомогу на двох маленьких дітей – 3600 гривень на місяць. І в чоловіка близько тисячі за те, що стриже газони в селі. Це від центру зайнятості робота. Але якось викручуватися, – розповідає господиня.
Людмила згадує, як їй допомагали місцеві:
 
– Коли ми тільки приїхали сюди, сусіди на всю зиму дали нам картоплі, консервацією ділилися. А на свята, коли різали поросят, то одні принесуть сала з м’ясом, то інші. А ще одні сусіди рибою часто допомагають.
Вона часто підкреслює в розмові добре ставлення з боку місцевих.
 
Утім, без приховування говорить і про нещодавній конфлікт, який загрожував обернутися проблемами для її старшого сина:
– На останньому дзвонику посварилася з батьківським комітетом. Коли ми тільки прийшли в школу, у мене прямо запитали: «Ви будете навчатися в цій школі або додому поїдете?». І мені відразу сказали: ми збираємо на школу – 100 гривень з дитини, і на клас – теж 100 грн. Я здала. Але проходить час і просять 40 грн на 8-е березня. А в кінці року кажуть: потрібно ще 65 гривень, бо ті гроші вже закінчилися, а ремонт в класі робити ж потрібно. І тут я вже сказала мамам із батьківського комітету і попросила принести звіт про витрачені гроші. Виявилося, що два рази купували подарунки одній вчительці, інший – теж два рази. А ще раз взяли 300 грн солдатам в АТО на подарунки. Зрозумійте правильно: ми хоч і переселенці, і самим іноді їсти нічого, але, коли збирали солдатам передачу, віднесли 5 кг макаронів і 3 літри олії. Але навіщо брати з грошей, призначених на ремонт класу? Вони не можуть зрозуміти, що у мене іноді в гаманці залишаються останні 20 гривень….
 
Людмила додає, що вчителька, на щастя, не стала нагнітати ситуацію – незабаром подзвонила і навіть запрошувала дитину в літній табір. Російськомовна в побуті мама каже, що у її дітлахів немає проблем з українською мовою, а молодший син Вадим навіть вивчив гімн України і тепер співає його всім сусідам.
 
Я питаю, чому вона не захотіла повернутися додому, коли в Петровському настала відносно тихе життя:
 
– У першу чергу, причина неповернення туди – економічна, важко там жити. Але правда і те, що там закльовують людей із проукраїнською позицією. До начальника моєї подруги, яка затятий патріот своєї країни, приходили з проханням звільнити її. А її дітей у дворі обзивають «бандерівцями». Майже всі мої друзі – за Росію. А як у мене так вийшло… Моя мама – з Дніпропетровської області, тато – з Київської, а я виросла в Славутичі. Але вийшла заміж і виїхала в Луганську область, де прожила 8 років.
 
Звичайно, спочатку була трохи в шоці. І якщо, наприклад, Новоайдар – це просто тихе асфальтоване село, то Красний Луч з його покинутими будинками… А Петровське, де ми жили, я й не знаю, як це описати… Клоака цивілізації…
 
Як ткнули пальцем в цю точку? Просто в інтернеті знайшли. Три місяці жили у мами в Чернігові. Але ви ж розумієте, які у нас розміри сім’ї .. Чоловік поїхав сюди на розвідку, я до цього приїжджала сюди дивилася будинок… На Дніпро клюнула? Ні-ні… Ой, я зараз дитини покормлю, почекаєте секунду?.
 
І тепер ми ставимо те ж питання «Як вас занесло в Тіньки?» уже Вікторії.
– Ну, ми ось саме що ткнули пальцем… До цього три місяці жили у родичів в Бердянську, а потім зрозуміли, що додому нам вороття немає і пора шукати щось своє. Два тижні просиділи в інтернеті: я називала ціну, а чоловік по карті оцінював плюси-мінуси розташування. І ми, хоч і не мали поняття, що це за місто таке Чигирин, але все ж таки – це місто, і до обласного центру недалеко – 60 км, ліс-річка поруч – і зовсім чудово.
 
У Донецьку сиділи до останнього. Потім хтось пустив чутку, що 12-го липня нас будуть бомбити. За один вечір зібралися і на наступний день виїхали. А «бомбити» нас таки почали.
 
Слухайте, а ми ж з сестрою ходили на референдум! Так-так. Батьки -– за Росію, а ми – за Україну. Ми весь час гризлися-лаялися, у нас такі були розбіжності, що не розповісти… І ми захотіли, щоб наш голос теж почули. Галочку «проти» там поставити або взагалі бюлетень зіпсувати. Але ми запізнилися – дільниця закрилася на півгодини раніше. Це потім ми вже зрозуміли, що все одно це все було безглуздо.
 
Але тоді нам хотілося вірити. А сторона чоловіка вся була за Україну. І стало страшно там залишатися вже морально. Сусіди були настільки розлючені на нас, що хлопчик, з яким моя племінниця дружила, став погрожувати їй в соціальних мережах за її активну проукраїнську позицію. І навіть зараз я морально боюся туди їхати. Коли встановилося хоч якесь перемир’я, налаштовувала себе, що треба ж поїхати – провідати батьків. Але не змогла…
Ми їхали своєю машиною з причепом. А свекруха переїжджала пізніше – з господарством, і ще одну машину найняли, в яку завантажили холодильник, пральну машинку і письмовий стіл. Свекруха з нами живе. Всі троє її дітей поїхали. Все тут.
 
Вирішили, що якщо вже і переїжджати, то разом. Ми і в Донецьку жили по сусідству. Будинки наші, начебто, стоять. Десь вікна, правда, повилітали, а у свекрухи з дому недавно винесли ДНРрівці диван і, начебто, якийсь одяг забрали. А потім ще сказали сусідам, що будинок замінований. Мабуть, хотіли ще щось винести, щоб ніхто більше не зайшов. Але сусіди збунтувалися, пішли в штаб вимагати, щоб дім «розмінували». Їх почули.
 
Там я займалася торгівлею по інтернету. І так себе заспокоювала: «Якщо вже зовсім нічого буде їсти – буду ходити по селу і вимінювати одяг на їжу». Я просто ніколи в житті не була в селі і зовсім не уявляла собі, що таке сільське життя. Одяг вивезла з Донецька, а зараз виставила її в місцевому магазині. Спасибі, що мене туди пустили безкоштовно.
 
Жіноча психіка, як відомо, легше пристосовується до нових обставин, тому Вікторія знаходить принади у своєму теперішньому житті, хоча і постійно додає, що в новому будинку, в якому всього дві кімнати, їй тісно. Під час нашої першої зустрічі вона зізналася, що будинок обійшовся їй у 20 тисяч гривень, а от за 100 тисяч в Тіньках можна купити будинок чи не з євроремонтом.
 
«Оживляти» новий-старий будинок буде її чоловік, якого Віка не без гордості називає майстром на всі руки. Але після цього додає, що чоловік сильно сумує за рідними місцями.
– Він грубки кладе, будувати може. Машинами, мотоциклами теж займається. Сильно його тягне додому, страждає. Каже: коли там все закінчиться, я повернуся. Він як висловлюється – там багато чого побудовано його руками, і весь ремонт в нашому будинку робився його руками. А я себе налаштовую, що залишуся тут, навіть якщо там все закінчиться. Що таке «закінчиться» – якщо на користь України і якщо абсолютно все стане на свої місця. А якщо «ДНР» залишиться – мене там не буде. Це при тому, що я корінна донеччанка.
Телевізор ми не дивимося – погано ловить. Але я навіть рада. Мені негативу вистачає в інтернеті. Досить того, що я там читаю невеселі новини. А якщо я їх ще й дивитися буду….
***
Людмила деякий час спостерігала за нашою розмовою, тому відразу підхопила хвору тему: «Красний Луч налаштований на приєднання до Росії. Вони так чекають цього. Вони досі не прозріли.
Найсумніше, що ті, які найбільше кричали про референдум, з першими бомбардуваннями виїхали до Росії, а що залишилися повинні були якось виживати самі.
 
У місті, в основному, – люди пенсійного віку. Вони виїжджали, щоб переоформити пенсії в Україні. Потім пенсії стали давати і вдома. Тобто, вони отримують вже у двох місцях, але все одно ображені на Україну – що вона їх кинула, перестала їм платити пенсії в червні, продукти не привозить, не допомагає. А ось Росія – хороша, вже й пенсію платить… Десь з березня місяця всі соцвиплати йдуть у рублях. А в Краснодоні медикам навіть у доларах давали. Правда, всього 20$. Але з їхніми цінами – це і не гроші зовсім…
 
До нас у Тіньки приїжджали далекі родичі, пожили два місяці тут, оформили на дитини допомога, а в травні, нікому нічого не сказавши, повернулися назад. А будинок, в якому вони жили, нещодавно купила сім’я з Антрацита – літня жінка і її глухонімий син.
 
– У нас своя купка невелика, а хто трошки сторониться, ми в душу НЕ ліземо, – Віка пояснює, чому не знає всіх «донецьких» в Тіньках.
А Люда після цих слів ошелешує статистикою:
– У листопаді, коли ми в сільраді ставали на облік, ми були, по-моєму, 213-ми. А потім ще чоловік сто приїхало. Ну, 50 – так точно. Ось наша сусідка з Антрацита говорила: «Ми ходили дивитися вдома, а сусіди показують: ось тут живуть донецькі, а тут – луганські.
Її подружка ділиться іншою деталлю, викликаної «навалою» переселенців: «Наші сусіди навіть стали називати ту сторону, де ми живемо, Донецьким хутором. Ех, якби ще будинок наш можна було з Донецька сюди перенести…
Для Люди будинок – і зовсім хвора тема, тому вона поспішає розповісти щось веселеньке: «Траплялися тут маленькі ексцеси. Голова якось прийшов зі словами, що ми тут вивісили прапор Донецької республіки. А це сусідові везли відходи з пилорами і, як зазвичай, повісили ззаду червону ганчірку. Ось це і був «прапор ДНР». Це було весело.
 
А ще нам подарували козу, і вже є дві малюська. А вчора чоловік їздив на шабашку, то йому подарували двох маленьких нутрій. Будемо розводити. Він поросят різати побоюється, а ось нутрії у нього ще там були.
Ми виходимо у двір, і Люда просить Віку частіше навідуватися в гості: «Хто до мене ще зайде, якщо не ти. А я до тебе не можу навідуватися, у мене ж четверо.
 
У самої Віки – двоє, а ще, як ви вже знаєте, багато родичів. Ми їдемо до її племінниці-художниці Ольги. На паркані табличка: «Різноманітна випічка на замовлення. Ремонт одягу».
 
Ольга пояснює: «Це мама займається. Вона завідувала архівом на шахті. Але їй ніколи не подобалося з папірцями возитися. І ось тут вона вирішила відкрити себе з творчої сторони – і випічка, і стрижки. Так, вона ще в Донецьку стригла всіх родичів і друзів, а зараз від центру зайнятості навчається в Черкасах, щоб тут відкрити якусь кімнатку. Тому що прикрашені торти місцеві замовляють не так часто – тільки до великих свят. А ось тато наш два тижні тому нарешті влаштувався на роботу. Він просто дуже довго чекав, поки вишлють документи з Донецька.
 
У Донецьку Ольга вчилася в художньому училищі. Чи не довчився, можна сказати, один семестр. Її училище так і не перевели на українську територію, і ще взимку вона їздила на сесію. «Закрити диплом» вже не вийшло. У її групі було близько 20 осіб, дипломи отримали лише троє. Інші або просто кинули, або перевелися хто куди – в Харків, до Дніпропетровська. Сама Ольга мріє вступити до Київську художню академію. Каже, що буде пробувати, нехай особливих привілеїв для біженців і немає.
 
А от її рідній сестрі, яка в Донецьку вчилася в училищі культури, вдалося вчасно перевестися за своєю спеціальністю в Калуш Івано-Франківської області. Ольга додає: «Я теж сподіваюся вступити, бо село селом, краса красою, але не вистачає не стільки женихів, скільки цивілізації».
Ми дивимося на картини, які стоять в невеликій кімнаті, де плазма на стіні більше, ніж «енергозберігаючі» віконця старого зразка. Запитую: «Чому ось ця картина така депресивна?».
 
Ольга пояснює, що це зовсім не її робота, а лише копія Малкольма Ліпке «Разом на самоті». А потім показує на свою картину, додаючи: «Це мало бути проектом до моєї дипломної роботи, яку я все-таки сподівалася захистити в Донецьку. Але… Втім, вони ще й різко змінили тему роботи. Подзвонили і сказали, що потрібно зробити щось «патріотичне» – або тема «ДНР», або 70-річчя перемоги. А я ж іншими категоріями мислю.
 
І хоча Вікторія запевняла, що її племінниця щодня ходить на Дніпро черпати натхнення, та уточнює, що особливо часто ходила на річку взимку. Мовляв, коли людей майже немає, а рибалки своєї зосередженістю лише доповнюють тишу, відчуваєш особливі почуття. А якщо ще зайти на лід і йти по Дніпру – це особливо красиво.
 
Ніхто з наших співрозмовників так і не зміг запропонувати аргументовану (або ж «романтичну») версію свого переїзду в Тіньки. Так, був озвучений економічний чинник. Але ж багатодітна мати Людмила за ті ж гроші з легкістю могла купити (або просто зайняти) будинок у депресивній Чернігівської області, і бути ближче до своєї мами.
 
А Вікторія багато де в Україні могла знайти будинок «з річкою та лісом» і за схожою ціною. Але всі вони чомусь опинилися в Тіньках, які, нехай і не є упадницькими селом, а й на всю країну теж не гримлять.
 
Але якщо подивитися на карту, то чітко видно, що саме в районі Тіньок – чи не найширше місце самого місткого водосховища України. Можливо, біженці підсвідомо вибирають це місце як найбільш безпечне, а вода відіграє роль природного захисного бар’єру. Щоб кудлатий «Сепар», завантажений під зав’язку боєкомплектом, пішов під воду, як тільки відхтовхнеться від протилежного берега, і щоб ніякий снаряд або міна не долетів навіть до середини Дніпра.
 
Утім, це лише романтична версія. А ось те, що війна перекроює демографічну карту України, – факт. Щоб у цьому переконатися, достатньо просто побувати в Тіньках




Наші новини
в соцмережах
Loading...
Loading...

Останні новини

03 грудня 2016
19:11
За декілька років черкащанка знайшла новий дім для тисячі тварин
18:28
Під час пожежі в житловому будинку загинули двоє черкащан
17:28
Канівчан закликають оригінально зберегти ялинку
16:31
У Смілі підрядник гроші за реконструкцію колектору взяв, а роботи не виконав
15:30
На Черкащині автомобіль загорівся під час руху посеред дороги (ФОТО)
14:32
Сквер у центрі Черкас перетвориться у "Новорічне місто розваг"
13:34
Африканська чума на Черкащині не згасає: фахівці підтвердили факт наявності захворювання
12:29
В Черкаській області cталася смертельна ДТП: водій в'їхав у бігборд
11:30
На Черкащині вантажівка перекрила дорогу (ФОТО)
10:28
Поліція знайшла "активістів", які викрали товари в магазині на золотоніській заправці
09:27
"Сліпий" експеримент: Черкаси не пристосовані для людей з обмеженими можливостями
02 грудня 2016
20:30
Face of the day - Вікторія Тищенко
19:22
На Черкащині встановлюють світлову ілюмінацію на фонтані
18:40
Черкащанка стала відомою моделлю в Азії
18:03
Черкаські рятувальники розмістили термінове звернення до водіїв
17:34
Черкасці змагалися за Кубок України зі стрільби
16:48
В Черкаській області триває етап призначення субсидій на комуналку
16:15
На Черкащині відроджуватимуть гончарство
15:59
В Черкаській області зловмисники вчинили розбійний напад на автобус (ВІДЕО)
15:37
На Черкащині почали встановлювати святкові ялинки
15:16
Черкаські волонтери шукають господаря для веселого собаки (ФОТО)
14:58
Черкаський губернатор поїхав на Донбас до військових
14:39
У Черкасах почали прикрашати вулиці до новорічних свят