Якщо ще кілька місяців тому слово «кіборг» могло викликати нерозуміння з боку, принаймні, старшого покоління, то сьогодні воно на слуху у всієї країни. Всі говорять про них, наших незламних і мужніх захисників, пише narodua.

 

Та в той час, коли для когось ця війна й досі лишається загадкою, адже, коли живеш у мирному місці, важко уявити жахіття, що насправді кояться там, є люди, які ще не скоро згадають, що таке спокійний та міцний сон. Олександра Тимошенка, черкаського «кіборга», можна сміливо зарахувати до їх числа.

 

16 січня 2015 року Олександр поїхав на другу ротацію у аеропорт, а повернувся вже 20... через поранення. У Олександра частково відірвана фаланга правої руки. Вже у п'ятницю пораненому зробили першу операцію з чотирьох. Була загроза гангрени, та, на щастя, все минулося. Зараз чоловік вдома, у Черкасах. Кожного дня, кожну хвилинку він дивиться новини. Йому страшно вже не за себе, Олександр боїться почути у «двохсотих» імена своїх друзів та побратимів, тих, з ким стояв пліч-о-пліч.

 

Ще 22 серпня 2014 чоловіка призвали до армії, і старша з його двох доньок добре запам'ятала, як це було.

 

- Про те, що тато призваний до ЗСУ я дізналася лише напередодні. Був жаркий душний вечір, а мене саме забирали з конкурсу малюнку. Тоді у машині було дуже тихо, що мене і насторожило. Коли ми приїхали додому, мама сказала мені, що тата забирають у армію. Ми не намагалися його зупинити чи відрадити, бо розуміли, що наш тато не зможе тихо-мирно сидіти вдома, коли інші борються. Навпаки, за декілька годин ми не повністю, але зібрали його до армії. Він поїхав разом із 28 черкаськими хлопцями. Пізніше вони стали називатися військовослужбовцями 90-го окремого штурмового батальйону у складі 95 аеромобільної бригади.

 

- У твого батька дуже цікавий позивний – «Павук». За яких обставин він його отримав?

- Коли група ворогів зайшла у напівзруйнований будинок, то знайшли своїх противників і вивели їх. Усіх, окрім тата, він сховався на стелі у кутку, що і допомогло йому врятуватись. Пройшло трохи часу і він зліз, вийшовши слідом за ними і врятував своїх. Вороги, м'яко кажучи, були здивованы, тому що вони нишпорили у всіх кутках, намагаючись знайти останнього учасника групи – мого батька, але не знайшли. З тих часів і повелося, що мій тато «Павук».

 

- Розкажи, будь ласка, як він потрапив до аеропорту.

- 26 листопада мій тато був вже в Пісках. Три доби він чув, як стріляли ворожі "Гради" і десь там, недалеко, де невдовзі він і сам візьме автомат, здригаються стіни і чиїсь життя. Тато неначе міг почути той запах пороху і крові, вічної супутниці війни. Тоді він так і не заснув.

 

Наче знаючи, у ту ніч наша сім'я погано спала. Батько вже відчував, що до ротації один крок і тоді все почнеться. Так і сталося, 29 листопада їх завезли до аеропорту, де за стратегією розмістили на вежі. Пробув він там 14 діб. Навіть зараз тато неохоче розповідає про ті дні, та дещо все ж таки згадав. Наприклад, що сила хвалених російських військових не така, як про неї говорять. Єдине, у чому вони виграють – військовий арсенал. У батьковому батальйоні помер зовсім молодий, теж черкаський, хлопець Андрій, у котрого доля була і так несолодка. Відразу, на місці. Але якщо б у нього була гарна зброя, чи можна було б уникнути такої пекучої втрати? Я думаю, що так.

 

Дружина Олександра, Галина Тимошенко, була і є активним черкаським волонтером. Не дивлячись на всі проблеми, разом з пораненим чоловіком, вона ще активніше продовжує займатися волонтерством. Напередодні Нового року була продана власна машина, за яку тільки нещодавно виплатили кредит. На ці кошти придбано тепловізор. Коли жінка звернулася до відділу соціального забезпечення, аби отримати субсидію на оплату житла, їй було відмовлено. Мотивація - отримано дохід від продажу авто. Того дня, коли чоловіку робили операцію, яка продовжувалася більше 2 годин, Галина бігала та шукала кошти на генератор.

 

Сьогодні жінка намагається збирати кошти не для хворого чоловіка, а на прилад нічного бачення, - це дуже серйозні кошти. Також не один раз вона вже заправляла мастилами танки. А все закуплене відправляє для хлопців, що несли службу в аеропорту разом з чоловіком. Самотужки жінка вже не знає, де брати кошти, їй важко, а тому наша допомога зараз їй вкрай необхідна. Навіть маленький, на перший погляд, внесок буде дуже цінним.

 

Сьогодні ж ви можете зателефонувати і запропонувати свою допомогу і підтримку.

 

Телефон Галини - 097-506-2852.