Здається, настав день-ікс для Пальмірського цукрового заводу-шеститисячника, колись флагмана цукрової промисловості. Споруджений у 70-ті роки, він витримав кілька модернізацій і не був технічно чи морально застарілим підприємством. У цейтнот потрапив швидше через державну політику в цукровиробництві та простоює вже четвертий сезон. Раніше на ньому працювало 800 працівників, а зараз — 51. Це ті люди, які забезпечують консервацію підприємства. Попередній власник — фірма «Кернел» — виставила його на продаж.

Про це розповідає zolotonosha.ck.ua з посиланням на Черкаський край.

Тривалий час підшукували покупця. Тепер такий знайшовся — його купила фірма «Біо­газінвест» з Рокитного Київської області, з групи компаній АгроСПП. Тепер новий власник придбаним майном розпоряджається на свій розсуд.

Травень 2016-го — ця дата поставила хрест на Пальмірському цукровому. Завод демонтують. Вже розібрали бетонні плити на кагатному полі, ріжуть обладнання. Селищем зранку й до вечора гуркочуть навантажені брухтом автомобілі. Демонтують завод найняті робітники й навіть дивуються, чому місцеві не стають на захист свого заводу.

— Це вже чужа власність, навіть фірма «Кернел» не має до неї відношення, бо ж свої акції наші люди продали, — пояснює сільський голова Вознесенського Олександр Титаренко. Робить довгу паузу, щоб ковтнути комок у горлі. Бо на головування він прийшов із заводу, з посади головного метролога. Не тільки його, а багатьох у Пальмірі й Вознесенському ця подія доводить до сліз. — Люди роз’їжджаються шукати роботу в Києві чи Черкасах. А ще ж на заводі зав’язана інфраструктура селища — водопостачання, газ.

Як буде далі? Минулого понеділка це питання ставили ребром на позачерговій сесії сільської ради. А в середу, 25 травня, на заводському майданчику зібралось до двох сотень місцевих жителів на збори, щоб почути відповідь на це питання. Крапав дощ — людей запросили до актової зали. Там представник нового власника повідомив про наміри. А саме — монтуватимуть біогазову установку (подібна вже рік працює в Рокитному). Хоч щось, як зовсім нічого — говорили люди. Але це не применшувало болю за підприємством, яке пускали під ніж.

Батьком Пальмірського цукрозаводу зазвичай називали Юхима Шмагайла — він будував завод, а потім упродовж трьох десятиліть був його незмінним директором, включаючи й приватизаційні часи (що, кажуть, завчасно звело його в могилу).

Процеси ж на заводі зараз обговорюють багато людей.

— На посаду сільського голови мене обрали минулої осені й прийшов я сюди з цукрозаводу. Він був навіть у кращому технічному стані, ніж Оржицький цукрозавод, коли робили вибір між ними двома. В тій ситуації порахували, що, як кажуть, Болівар двох не витягне. Оржицький завод — із землею, тому й залишився працювати, – ділиться передісторією Олександр Титаренко.

Пальмірський завод ще тоді його власники продали без корпоративних прав на землю. Вже четвертий сезон він не працює. Довгий час був виставлений на продаж. Приїздило немало покупців, навіть тричі — бізнесмен-американець, що хотів виробляти тут біопаливо. Придбала об’єект група компаній «Сільгосппродукт» із Рокитного Київської області, яка виробляє електро­енергію по зеленому тарифу.

Вже рік діє в Рокитному біогазова установка, схожу планують збудувати і в Пальмірі. Використають жомову яму, над нею спорудять «саркофаг», туди — біорештки. Після процесу бродіння відбиратимуть газ, з якого й вироблятимуть електроенергію. Справа нова, цікава й перспективна. Представник нового власника на зустрічі з людьми наголошував, що вони — не «металісти», а творці. Але завод їм не потрібен.

- Але ж на заводі «зав’язане» водопостачання і водовідведення селища. Якщо завод поріжуть — селище залишиться без води? От і втратили люди спокій. Зібравшись на позачергову сесію, прийняли й направили кілька звернень і до районної та обласної влади, у Київ, а також новому власнику. Щоправда, представник нового власника пообіцяв, що вони зроблять систему подачі води й каналізацію, але пообіцяв усно, – додає Титаренко.

– Його директором я працював 10 років. Завод за 46 років існування виробив 2 мільйони 600 тисяч тонн цукру, в той час як річна потреба України в цукрові тепер — 1 мільйон 800 тисяч тонн. На жаль, завод згубила втрата ринку збуту, висока собівартість і ціна на цукрові буряки. «Біогазінвест» через три роки планує запустити тут біогазову станцію. Вироблятиметься 6 мегават електроенергії — така планова потужність, – розповідає директор «Біогазінвесту» Віктор Павліченко, – На об’єкті працюватиме 56 осіб. Ще планують випалювати вапняковий камінь. Для цього є дві газові печі, поремонтовані, їх також не пускатимуть під ніж. Виготовлятимуть негашене вапно — в планах 150 тонн на добу, на нього є попит у металургійній промисловості. Ось такі найближчі плани.

У селищі цукровиків вичікувальна тиша. Роботи йдуть за високою загорожею. Планують також організувати тепличне господарство через залишки тепла при виготовлені продукту. А ще логістичний центр — об’єкт же на перехресті шляхів, проходить залізниця. Склади віддають в оренду «Астарті» — цукровій компанії, представники якої вже приїздили домовлятися.