Краєзнавець Борис Юхно розповів цікаві факти про Корсунь-Шевченківський.

Про це пише "Нова Доба".

Вдома у Європі
То що насамперед хочеться сказати, аби враження були зрозумілішими кожному? Коли вам знову захочеться до котрогось провінційного європейського містечка, але грошей на таку поїздку знову не матимете, – вирушайте до Корсуня-Шевченківського.

Не містечко – а лялечка-цукерочка: із кольоровими фасадами невеличких будинків, брукованими вулицями, декоративною зеленню, фонтанами, кафе і ресторанчиками... З привітними й усміхненими місцевими жителями, що нині таки чи не найбільша дивина. Їй-Богу, як десь у середній Польщі чи Чехії, які бачив. А парк? Такого немає ніде, хоч би й на Заході. А вікопомні імена класиків української і світової культури, з якими пов’язана історія як теперішнього райцентру, так і не одного меншого містечка чи селища? Конкурувати в цьому із Корсунем (даруйте, часто вживаю стару, тобто до травня 1944 року, назву міста) не можуть навіть Черкаси.

Далі попростував до парку, пригадуючи факти з його минувшини, легенди, імена та події. Ну а вдома звірив – та й узявся за письмо. Бо, може, хто справді надумає заощадити на Європі, то матиме трохи інформації про Корсунь і Корсунщину.

Панорама віків
...Посеред красуні Росі, на трикутному гранітному острівцеві, 1032 року заклав князь Ярослав фортецю – один із могутніх форпостів Пороської лінії оборони, що захищала південний рубіж Київської Русі. Так постало древнє місто Корсунь: одне з небагатьох в Україні літописних, одначе й теперішніх.

На перший погляд, прогулянка Корсунем нетривала: в компактному містечку всі визначні місця, так чи інакше, розташовані неподалік. Проте квапитися на такій прогулянці не слід. Адже для того, аби збагнути майже тисячолітню історію цього краю та помилуватися його красою, потрібен час.

Допитливий мандрівник і сьогодні на острівцеві може побачити залишки оборонних укріплень Ярослава Мудрого. Спустившись вузькою крутою стежкою, пішохідним містком перейшовши неподалік злиття річок Корсунки та Росі, можна попрямувати до городища ХVІ століття – залишків середньовічної фортеці, у якій колись розташовувалася тимчасова резиденція Богдана Хмельницького.

Пройшовши вулицями міста, підходимо до могили Івана Сошенка – друга і наставника Тараса Шевченка. Поруч – штучний пагорб, увінчаний хрестом – символічна могила-пам’ятник жертвам голодомору 1932−1933 років.

Далі маршрут лежить на правий берег Росі. Із дерев’яного мосту милуємось островом Зеленим, на якому здалеку видніється пам’ятник «Росич» на честь захисників міста-фортеці Корсунь у княжі часи. За островом – гребля Корсунської ГЕС, збудованої упродовж 1929−1934 років і відновленої 1947-го. До слова, ще до війни в районі була створена перша республіканська сільська енергосистема, що об’єднувала ГЕС на Росі: Корсунську, Богуславську, Дибенську та Стеблівську.

Згодом лінію енергосистеми сполучили з Юрківською ТЕЦ, а електроенергією К.-Шевченківської енергосистеми користувалися п’ять районів області. Ще таке: свого часу у К.-Шевченківському заснували першу в УРСР електро-МТС. Нині, коли електротранспорт позиціонується як найближче майбутнє людства, неймовірним видається те, що багато десятиліть тому у Корсуні все це не було дивиною. Загалом, промислова історія краю – окремий, надзвичайно цікавий розділ. Шкода, ним мало хто нині цікавиться.

Греблею ГЕС потрапляємо до знаменитого корсунського парку і знову – у минулі віки...

Одружитися в Корсуні
Мандруючи ландшафтним парком Корсунь-Шевченківського національного історико-культурного заповідника, дізнаємося, що він – пам’ятка садово-паркового мистецтва кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття. Неординарність цієї перлини в тому, що як парк вона спланована з ідеальним використанням мотивів первісного ландшафту.

Розташований на кількох островах Росі та материку, парк має площу 100 гектарів. Відвідувачі цього красеня милуються не лише екзотичними деревами, а й однією із найкращих в Україні колекцією бузку.

Черговим місточком потрапляємо на Швейцарський острів, до царства первозданного каменю і стрімкої води. Саме вони і є головними компонентами Корсунського парку. Далі – ще один місточок і острів Деніс. Біля пам’ятника «Ян і Наталка» із романтичної легенди дізнаємося про трагічне кохання польського шляхтича та української кріпачки. Як на ті часи, до пари доля виявилася неминуче немилостивою, та закохані назавжди залишилися разом, стрибнувши з гірської скелі. Відтоді круча так і називається – Янталка. Між іншим, Корсунь вважають «шлюбною столицею» Черкащини, адже, окрім Янталки, тут ще кілька місць, що символізують вірність і любов, а фотосесія у парку увічнює подію так, як ніде більше. 

Пройшовши буквально кількадесят метрів центральною липовою алеєю, зупиняємося біля старого каштану, де влітку 1859 року Тарас Шевченко багато малював і який корсунці називають Шевченковим.

А ще на мандрівників тут чекають липова та Княжа алеї, джерело кришталево-чистої води, двохсотлітні ялини та білогруді осокори. Особливо ж допитливі неодмінно натраплять на екзотичні сосни Веймутова та дуби-велети.

Корсунська перлина
Безперечно, окрасою міста є палацовий ансамбль. Його будівництво як літньої позаміської резиденції розпочав 1782 року корсунський староста Станіслав Понятовський. Архітекторами шедевру стали майстри Жан Анрі Мюнц і Джон Ліндсей.

Будівля стала флагманом нового стилю як перша неоготична на теренах Речі Посполитої. Палац будували впродовж 1782–1789 років. 
Із 1799 року власниками Корсунського маєтку стали князі Лопухіни, із 1910-го – княгиня Ольга Лопухіна (уроджена Столипіна). Восени 1918-го разом зі старшою дочкою Лізою Лопухіна емігрувала до Берліна, а другу дочку княгині, фрейліну імператорського двору Віру, розстріляли більшовики навесні 1919-го. За легендою, її перепоховали на Янталці, улюбленому місці усіх жінок роду.

Та повернімося до палацового комплексу. У 1835–1840 роках його докорінно перебудували у новомодному стилі російського романтизму, тому він далеко не такий, яким був за основоположників і перших власників. Згодом було збудовано в’їзну браму у стилі французької середньовічної архітектури та так званий «швейцарський будинок». Дотепер збереглися також дві каплиці, каретна, манеж, лазня та будинок головної контори управителя маєтку. Одним словом – унікальний парк, неповторний палац. Дивне поєднання епох, культур, стилів на віками незмінному тлі дивовижних краєвидів древнього міста...

Корсунь у 1852 році
«Жителів обох статей – 5 078, в тому числі: дворян – 52, однодворців – 98, різночинців – 25, поміщицьких селян – 3 903, євреїв – 1 000. Крамниць дерев’яних – 11, шинків – 19. У місті є суконна фабрика. Ще два перевози через ріку і три містки. Церков дві православні, з них одна кам’яна. Сліди старовинного багатолюдства Корсуня до цього часу виявляють у великій кількості людських кісток, які знаходять при копанні погребів чи колодязів. Часто знаходять золоті і срібні речі, монети, медалі».
(Статистичний опис Київської губернії Івана Фундуклія)

Корсунь у 1900 році
«Жителів обох статей – 8 236. У містечку дві православні церкви, римокатолицька каплиця, три єврейські синагоги, двокласна парафіяльна школа, дві школи грамоти, лікарня, два лікарі, три фельдшери, повитуха, аптека, дві державні винні лавки, склад пива, пивна лавка, народна чайна, дві булочні, п’ять заїжджих дворів, ткацький заклад. У Корсуні 15 кузень, 9 водяних млинів, два чавуноливарних заводи, завод мінеральних вод, велике ковбасне виробництво».
(Список населених місць Київської губернії)

Корсунь-Шевченківський у 1966 році
«Населення міста – 15 тисяч чоловік. Тут працюють заводи: верстатобудівний імені Богдана Хмельницького і механічний, швейна і гудзикова фабрики, авторемзавод, плодокомбінат. К.-Шевченківський – центр важливого сільськогосподарського району. Тут досягнуто значних успіхів у розвитку зернового господарства, буряківництва, тваринництва. Виробництво зерна за семирічку в районі майже подвоїлося. Вдвічі зросло поголів’я худоби.
У місті 6 шкіл, кінотеатри, Будинок культури, медичні заклади, стадіони, кілька бібліотек, педагогічне училище імені Тараса Шевченка. За останні два роки тут побудували новий універмаг, школу, лікарню, багатоквартирні жилі будинки».
(Черкащина, путівник. Видавництво «Промінь», Дніпропетровськ)