Хто жив на вулицях міста понад століття тому?

Видання in.ck.ua підготувало історії мікрорайонів Черкас.

Курорт-мрія сто років тому, або як починало вирувати життя у Соснівці

Мікрорайон Соснівка зі свіжим повітрям, краєвидами на Дніпро та дерев’яними будиночками розташований у північній частині міста. Він виник як санаторно-курортна зона. Тут будували свої дачі заможні жителі міста, серед них – відомі меценати Цибульські, підприємці Малишеві, Воронцові та інші. Часто такі дачі зводили, щоб здавати в оренду на весняно-осінній період. А приїздили відпочивати та відновлювати сили сюди з тодішньої Російської імперії та інших країн. Траплялося й так, що самі місцеві жителі навколишніх сіл на літній період переїжджали зі своїх будинків до літних кухонь, аби заробити на власних помешканнях.

Століття тому ця територія ще не була частиною міста, проте і вона не була відірвана від цивілізації. Дачники мали змогу отримувати періодику, продукти, промислові товари тощо. Також спеціально в курортний час відкривалися літні майданчики для театральних вистав і музичних вечорів. Архітектурну спадщину час, на жаль, не пощадив. Нині з десятків будинків маємо лише декілька дерев’яних дач, які є будівлями лікарень або відійшли у приватну власність.

Казбет – район волелюбних людей

Місциною вільних людей, які можуть за себе постояти, називають Казбет. Сьогодні тут все ще розташовуються одно- та двоповерхові будинки. За однією з версій, Казбет колись називали Кавказом – чи то через першопоселенців, які освоїли ці місця ще на початку XIX століття, чи то через те, що піднятися з Подолу міста на схили було так само нелегко, як долати Кавказькі гори.

За іншою легендою, в цьому місці жили дуже волелюбні люди, справжні козаки, які самостійно зводили собі житла. А коли в середині XIX століття архітектор Вільям Гесте хотів перепланувати місто на вже зручну для нас "шахову дошку", з жителями Казбету домовитися не вийшло. Саме тому деякі провулки тут нагадують лабіринт, знайти вихід із якого може лише "місцевий". Однак лякатися не варто – вони тут завжди привітні.

Митниця – торговий "рай" ХVII-ХХ століття

Черкаси відоме як місто над Дніпром. Саме уздовж берегової лінії та на схилах розселялися першопоселенці, біля річки будували перші заводи та фабрики, збирали перші ярмарки та давали дозволи на торгівлю і завезення товарів з інших міст і сіл. Тому територію біля Дніпра, де вирувало торгове життя на початку XIX століття, називали "Митницею". Саме тут, на перетині торгових шляхів, було митне подвір’я, де брали плату (мито) за право торгувати на прилеглих землях. Одну з приток Дніпра також назвали Митничкою.

Сам район століття тому мав зовсім інший вигляд – це були невеличкі одноповерхові будиночки, які навесні потерпали від повені, декілька фабрик, залізнична колія, яка простягалася через усе місто. Після розбудови Кременчуцького водосховища цей мікрорайон значно розширив свої межі, адже значну його частину намивали штучно. Сьогодні Митниця асоціюється з багатоповерхівками, Річковим вокзалом та набережною з ліхтарями. А про "стару Митницю" нагадує будівля на розі Замкового Узвозу та вулиці Гагаріна – будинок Куперштейна, де колись була швейна майстерня.

Кривалівський район чи "Сімсотка"?

Століття тому межею міста Черкаси були будинки в районі вулиці Пастерівської-Надпільної. Далі можна було побачити дрібні поселення, фабрики, хутори. Одним із них був хутір Кривалівка, який простягався до сучасної Площі 700-річчя. Тут розташовувалися три монастирі, 10 шинків. За однією з версій, назва походить від поєднання слів "криві вали", які робили декілька століть тому для оборони місцевості та захисту від повені.

Вже у 20-х роках ХХ століття Кривалівка стала частиною Черкас. Про глибоке історичне коріння цього району свідчать залишки Цукрового заводу, будівля заводу "Темп" (заснованого 1908 року), старі будинки та назви вулиць, наприклад, Кобзарська та Гостромогильна (нині – Волкова).

Центр

За всю історію Черкас центр міста змінювався декілька разів. Нині "місцем зустрічі, яке не можна змінити" звикли вважати зупинку "Будинку торгівлі". А століття тому найбільш жвавий рух був поблизу Соборної площі, яку називали Базарною, та Хрещатика. Тут розташовувався найбільший ринок, рибні та м’ясні ряди, магазини, банківські установи, готелі. Деякі з них збереглися й донині, однак змінили функціональне призначення: тодішній готель Лисака-Гаркавенка тепер є Музичною школою імені Миколи Лисенка. А у “Блакитному палаці”, тодішньому готелі "Слов’янському", нині розташовується банк. Будівля, яка раніше була Першим громадським банком, сьогодні – редакція газети "Черкаський край". Архітектурним пам’яткам Черкас варто присвятити окрему статтю. Центр міста століття тому кишів продавцями, які з’їжджалися з навколишніх сіл, та покупцями, як заможними, так і небагатими.

У 70-х роках минулого століття місто почало розростатися, будували фабрики, заводи. Саме тоді утворилися мікрорайони Південно-Західний, Хімселище. Розбудовували Дніпровський (в народі "район Д"), де раніше були яблуневі сади. До міста приєднали селище Дахнівка, зробили транспортне сполучення. У Черкаси почали з'їжджатися люди з різних куточків України та світу. Для багатьох із них це місто стало рідним домом.