Рідна бабуся 7-річного Андрійка, який помер у Черкасах, розповіла, в яких умовах він ріс і що відбувалося протягом декількох років.

Про це пише "OBOZREVATEL".

67-річна Ганна Дмитрівна востаннє бачила онука чотири місяці тому. До цього вона прожила в сім'ї доньки Анастасії – мами Андрійка – близько трьох років.

"Я жила з донькою, її чоловіком та Андрійком у чотирикімнатній квартирі в Черкасах. Допомагала доглядати за бабусею Насті – матір'ю мого чоловіка. Вона була лежачою", – розповіла жінка.

Після смерті її свекрухи квартира, нібито за згодою інших онуків, дісталася Анастасії. Її первісток – Андрій – дитина від першого шлюбу. За словами рідної бабусі, біологічний батько не брав участі в його житті і нібито взагалі відмовився від сина. "Він сказав моїй доньці: роби що хочеш. Працював у сфері торгівлі. Пив, буянив..." – пояснила жінка.

Через деякий час Анастасія вийшла заміж на Станіслава, вони разом виховували Андрійка, а потім народилася і спільна дитина – дочка.

Андрійко, за словами бабусі, якийсь час ходив у дитячий садочок, однак приблизно в 4,5 роки його звідти забрали: "У садочок просто перестали водити, сказали, що самі будуть виховувати".

На питання: "Як вітчим ставився до хлопчика?" бабуся зітхає. Каже: "На перший погляд – красиво". Але потім пояснює: "Вони його студіювали, можна так сказати. Змушували читати і писати, рахувати. Трохи щось не так – відразу карали... "Ага, не зробив?" Знаєте, як на зоні, але це мої припущення. З кімнати тільки і доносилися "ой" і "ай". Бачила, як дитину змусили присідати", – засмучено розповідає жінка.

Потім у хлопчика стали з'являтися синці. Найменші спроби втрутитися, каже жінка, мати дитини і вітчим відразу ж припиняли: "Коли онука стали вчити грамоти, з цього часу все і почалося... Це не Настя, це її чоловік. Коли маленька (внучка) стала топати, я її за ручки стала водити. Якось почула шум із кімнати Андрійка, ніби когось б'ють. Я туди, а вони (дочка з зятем. – Ред.) до мене: "Не лізь".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Смерть 7-річного хлопчика: Офіс генпрокурора взяв на контроль розслідування справи.

Бабуся розповіла і про інший випадок: "Якось повертаюся з роботи, а у внука ґуля на голові. Дочка з зятем відповіли, що Андрійко... головою об стінку бився. Я була шокована. Я онука тоді запитала: "Андрійко, як це ти?" А він: "Та ніяк" – і посміхається неприродно. Він взагалі ніколи нічого не розповідав... він їх боявся. Його (Станіслава) боявся".

Жінка розповіла, що 4 місяці не бачилася з онуком, бо донька та зять заборонили.

"Вони заборонили онукові зі мною розмовляти. Тому що ніби "вчу проти батьків", хоча це, звичайно, не так", – заявила бабуся.

Андрійко сказав, що його покарають, якщо він порушить правило. Сама ж жінка каже, що не знала, як допомогти онукові – не знала, до кого звернутися. Зять, за її словами, легко міг "перевернути слова на свою користь".