Український письменник взяв участь в літературному перформансі "Час історії. Бучацькі хронічки" в Черкаській обласній філармонії. Захід відбувся в межах Книжкового фестивалю "Маестро".

Про це пише "Нова Доба".

Любко Дереш розповів, що у 1960 році планувалося побудувати ГАЕС у Бучаку. Точніше, хотіли створити Канівське море на якому розташовувалась би станція і яка б забезпечила електроенергією найближчі населені пункти. Будівництво припинилося, коли загинуло кілька робітників. Попри це, задум не полишили і ще кілька спроб (у 80-х роках, а також, за часів Незалежності України) закінчилися трагічно. Завжди знаходилися якісь причини: гибель будівельників (впали ремонтні матеріали, зупинилося серце), масштабні зміни в країні (розпад Радянського Союзу, український Майдан), які заважали будівництву. 

– Люди казали, що це не прості місця, вони (Бучаки) не люблять, коли втручаються. На цій території присутній дух первозданності. Природа швидко поглинає все створене людиною. Якщо відступити хоча б на рік, крізь бетонні плити починають пробиватися дерева, – зазначає Любко Дереш. 

Під «Бучаками» розуміється цілий географічний ареал: Бучак, Букрин, Григорівка, Луковиця і до Трахтемирова. За словами письменника, з висоти пташиного літу ця місцевість має вигляд кинджала або зуба, який встромляється в течію Дніпра. 

У 60-х роках цю місцевість уподобали «кіношники», навіть прозвали «Голівудом над Дніпром». Чимало відомих тогочасних режисерів – Олександр Довженко, Юрій Іллєнко, Андрій Тарковський, Сергій Параджанов тощо – створили відомі кінострічки. 

– Природа там унікальна. Складається враження, що там не ступала людська нога. Бучак – ідеальний ландшафт для зйомок: старовинні млини, середньовічні хати з солом’яними стріхами, глиняними стінами, з тинами біля хати. Не потрібно було жодних декорацій. Там історія наче завмерла. Здається, що час там зупинився і ти опинився в просторі, де немає переваг цивілізації, але є щось важливе, що містяни втратили і забули, – зауважує лектор.

У 80-х роках це місце відкрили для себе езотерики. Особливим інтересом слугував Трахтемиров – поселення у самому куточку. Ця територія вважалася однією із найпотужніших енергетичних зон на весь Радянський Союз. Найбільше екстрасенси, йоги, езотерики намагалися пробратися на «Висоту 222», бо там, на їхню думку, можна було знайти «контакт» з природою. 

– На Бучаках світ перестає бути мертвим, він оживає. Ми звикли, що якщо прокладаємо собі дорогу, то зможемо так само повернутися. Але не на Трахтемирові. Стежки, якими ви ходили в тій зоні не повторюються двічі, – говорить Любко Дереш, а також додає, що там є місця, де можна доторкнутися до «справжнього» світу. Одним із них є «Марків шпиль». Там є особлива виїмка, де можна лягти ніби в колиску, дивитися на зорі і молитися. Тоді стається те, що в народі називається «лінзою», ви починаєте бачити більше. 

– Світ не зводиться до карт, відомих вам доріг, це щось складніше. Бучаки розуміють тебе, відгукується на те, що є ти і що ти шукаєш, – зауважив Любко Дереш