Одним з воїнів-героїв АТО є Валентин Паливода, боєць 14-го мотопіхотного батальйон, уродженець села Рубаний Міст. Народившись тут 26 років тому, цей хлопець з поетичною душею, щодня закохувався в рідне село та його природу. Тому закінчивши місцеву школу, вирішив стати екологом і вступив у Білоцерківський аграрний університет, пише cherkasy24.info.

 

По його закінченню вирішив: щоб стати справжнім чоловіком, мусить відслужити строкову службу в рядах української армії. Тож далі був навчальний центр «Десна», служив у зенітно-ракетних військах, отримав звання сержанта. За цей рік молодий чоловік зрозумів, що хоче присвятити своє життя служінню рідному народу та його громадянам.

 

Тому після демобілізації влаштувався на роботу в Лисянський райвідділ міліції на посаду дільничного інспектора. Саме в цьому селищі зустрів своє кохання – тендітну Наталочку. Одружившись, вони мріяли про щасливе майбутнє про дітей…

 

– Коли на Сході України почалася війна, Валентин чітко вирішив для себе, що піде захищати Батьківщину, - розповідає його дружина. - «Якщо не я, то хто?! – казав він мені – якщо кожен буде сидіти грітися в теплому місці, то скоро не буде що захищати. А я хочу кращого майбутнього для нашої країни».

 

Його ніщо не зупиняло, ні те, що в нас мала народитися дитинка, ні те, що я за нього хвилююся, адже на кону - майбутнє країни. І ось 25 серпня цього року на світ з’явилася маленька крихітка – наша донечка Мирослава. Валентин сам її назвав символічно, адже хоче щоб «Мир» і «Слава» запанували в нашій Україні. Чоловік, забравши нас з пологового відділення, пробув з нами лише ніч, а потім подався на фронт. Його взяли без підготовки, бо він вже знайомий(ще з армії) з ракетно-зенітними установками, а таких спеціалістів у нашій країні бракує.

 

Наталя Паливода розповідає, що коли воєнком дізнався про сімейні обставини Валентина, він потис йому руку і сказав: «Ось таких справжніх мужиків наша Батьківщина потребує!». Зараз, як розповідає В. Паливода своїй дружині телефоном, дислокується під Волновахою (Донецька обл.). Він - командир взводу, час від часу виїжджають в «гарячі точки».

 

Просить передати вдячність волонтерам Координаційної ради Лисянщини та народному депутату В. М. Нечипоренку, адже завдяки їхнім зусиллям мають все необхідне. На запитання чи дала Наталочка своєму чоловікові якийсь оберіг, вона усміхнулася і відповіла: «Ось його талісман в колисці дрімає. Він просто не має права не повернутися». І справді, Бог береже цього бійця, адже вже двічі рятував його від смерті, один раз відбувся лише легеньким переляком, а вдруге отримав осколкове поранення. І знову після госпіталю солдат захищає Україну.