Днями 80-річний тальнівчанин Леонід Федорович Белінський знайшов на своєму подвір’ї кілька рудих білченят. Тепер малі живуть у тимчасовій клітці, чоловік їх годує. Каже, що вони звикають до рук швидко.

Про це пишуть Вісті Черкащини.

Думаю, у нас на вулиці хтось відстрілює білок. Он сусідка двох білченят знайшла: одне мертве, одне вирощує, а в мене троє. Підібрав. У мене тут на сливі гніздо було. Як помітив? Вони по землі повзали коло курника. Один день одне знайшов, на другий день – інших двоє, третє трусилося. А на 3-й день одне пропало. Зробив тимчасову клітку з двох пластмасових ящиків з-під картоплі. Можна їх переселити у кролятник, або клітку зроблю.

Леонід Федорович облаштував для "пухнастих хвостиків" гніздо. Для цього взяв жінчину шапку, у яку малюки залюбки залазять та сплять.

Як вилазять, даю їсти: ягоди солодкі, шовковиці, горох тереблю, вишні пробував давати: поклав кілька – з’їли, – розповідає чоловік. – В мене ще горіхи збереглися, є з півтора відра. Так що гуманітарної допомоги не треба, – жартує.

Леонід Федорович частенько бере рудих на руки. Розповідає, що перші 2 дні малі бурчали, а зараз вже звикли. «Білки – це як кошенята, їх легко приручають. Але я, наприклад, – перший раз. Мені вже 80 років, і я не пам’ятаю такого, щоб білка-мама десь зникала. Оце вперше побачив. Я з Інтернету дізнався, який їхній раціон, як їх обходити. Хай підростуть, та й буду випускати. В мене на подвір’ї горіх росте, то я їх на нього і випущу – хай їдять, мене ж не об’їдять? – сміється Белінський.

"Чи приходять до вас діти з вашої вулиці, щоб погратися з білченятами?" – запитую. На що Леонід Федорович каже: "Ще не було нікого, не приходили. Ось кум дзвонить, то, мабуть, приведе правнучку. Зараз білки – не дивина, вони часті гості на подвір'ї".