Гідропарк, тролейбусні лінії по вулиці Гагаріна та стела - штик: черкаський історик та краєзнавець Борис Юхно розповів, якими б могли бути Черкаси, але так і не стали.

Про це Борис Юхно написав у себе на сторінці у Facebook.

От, скажімо, незадовго до 50-річчя революції з високих трибун обіцялося, що до великої дати “трудящі міста отримають у подарунок новий гідропарк з комсомольсько-піонерським центром у мілководній частині. Буде намита система островів, створені затишні затоки і озера зі спортивними і водними стадіонами”.

Через два десятиліття, 1986-го, у “Черкаській правді” про наміри говорили знову, і майже те саме: “Гідропарк простягнеться від Долини троянд до залізничного мосту і стане загальноміським спортивним центром. На березі Дніпра створять дитячий морський парк, для якого намиють систему островів і каналів, де розташуються стоянка дитячої флотилії та іговий центр”. Утретє цю ідею, і як зовсім нову, піднесли посадовці міського відділу екології, і знову через ті самі 20 років, тобто 2006-го: “Ми збудуємо найбільший в Україні гідропарк на узбережжі завдожки кілька кілометрів. Там будуть яхт-клуби, дитячі “піратські острови”, атракціони...”

Ще були “кабінетні фантазії” з подальшими “презентаціями” у ЗМІ тролейбусної лінії вулицею Гагаріна, окремого міського будинку культури, двозального кінотеатру на Митниці, двох спорткомплексів у ПЗР, кіноконцертної зали на розі вулиць Конєва – 30-річчя Перемоги...

Згодом “мислити масштабно” стало важче: перебудова. Та нема лиха, аби не втіха: ми не побачили “величного архітектурно-скульптурного ансамблю “Пам’яті революції”, який мав би з’явитися до її 70-річчя на Митниці. Головний елемент композиції – стела-штик, мала би вражати подорожуючих Дніпром, а ясної погоди може й лівобережників: як-не-як – 40 метрів. Не збагатіли Черкаси й на алею Героїв Великої Вітчизняної від вулиці Урицького до нового краєзнавчого музею. Не встановили пам’ятників Петру Чайковському біля обласної філармонії та Миколі Гоголю і його героям у вже неіснуючому сквері за драмтеатром. Там же, до речі, не встановили пам’ятника й Данилу Нарбуту, але то вже пізніше. Так само пізніше, в “золотопідковні” часи, не реалізувалися плани щодо будівництва у сквері Богдана Хмельницького меморіального комплексу “Козацької слави”.

Чесно кажучи, майже усього, чому “не судилося”, не шкода зовсім. Та був ще в радянські часи один справді класний задум: постійно діюча виставка гранітів Черкащини у Долині троянд. Кожна багатотонна каменюка, привезена з котрогось із кар’єрів області, мала би інформаційну табличку: “геологічний” паспорт, на яких великих будівництвах країни цей камінь використовувався... І от цю виставку, як на мене, даремно відставили – не надто витратно і доволі оригінально.