Відео, де бойовики розстрілюють трьох українських полонених, показав російський телеканал “Дождь”. Загиблі — бійці 30-ї бригади: 35-річний Олександр Бердес із Жашкова на Черкащині, 42-річний Василь Демчук із села Матейки Маневицького району Волинської області та 36-річний Павло Плацинський із Радомишля на Житомирщині.

 

Вони потрапили у полон 9 лютого під час відступу з Дебальцевого. Згодом волонтери групи “Патріот” зна­йшли тіла бійців. Їх прикопали в лісосмузі неподалік села Логвинове Артемівського району Донецької області. Мали поранення в голову та груди, інформує Gazeta.ua.

 

Олександр Бердес воював на Донбасі від серпня 2014-го. Бійця поховали 9 квітня в Жашкові. У нього залишилася дружина та двоє синів — 6 і 12 років. До мобілізації працював на цегельному заводі.

 

— Рідні до кінця надіялися, що Саша в полоні, — розповідає телефоном родичка Людмила Іванівна. Прізвище назвати відмовляється. — Кажуть, він підвозив ­боєприпаси. Були дві бронемашини. На одній четверо бійців і командир, і ще четверо — на другій. Хлопців із першої машини застрелили одразу. А тих, що потім знімали на відео, залишили. Рідні шукали де могли — просили волонтерів, писали до СБУ, поширювали інформацію в соцмережах. Знали, що Саша поранений, бо на відео кричав: рука. Думали, він у підвалі в Донецьку. Якось подзвонили звідти, попросили переказати 10 тисяч доларів за свободу Саші. У СБУ пояснили, що то шахраї. Після того більше дзвінків не було. Потім зателефонував хтось і сказав, що він із хлопцями прикопаний у селі Донецької області. Забрали тіла волонтери. При солдатах були документи. Сашу впізнали за татуюванням. Ховали в закритій труні.

 

Василь Демчук після Великодня планував одружитися.

 

— Дядько пропав 9 лютого. Нам сказали — 12. Подзвонили його товариші, — розповідає племінниця Наталія Демчук, 24 роки. — Я почала шукати по сайтах інформацію про полонених. Відео з ним знайшла випадково. За місяць натрапила на фото, де їх везуть на машині. Одна волонтерка з Володимир-Волинська казала, що дядько живий. Казала: то він у Донецьку, то в Луганську, то в госпіталі лежить. Запевняла, що має достовірну інформацію. За дві години після останньої з нею розмови нам прислали фото з моргу. Питали, як так вийшло — вона перестала брати трубку. Востаннє ми спілкувалися з Василем, як був у селі Савейлівка, недалеко від Дебальцевого.

 

— Чому застрелили хлопців, невідомо, — каже координатор групи “Патріот” Олег Котенко, 44 роки. — Був випадок, коли в Червоному Партизані чотирьох бійців із 20-го батальйону розстріляла дівчина років 20. Стріляла упритул, говорять — тренувалася. Про це нам розказали полонені, яких звільнили.

 

— Бійців могли розстріляти або в угарі після бою, або якщо вони були поранені — щоб не возитися. Родичі раніше бачили те відео, ще до виходу передачі на телеканалі “Дождь”, — розповідає волонтер 35-річний Віктор Майстренко. Допомагає бійцям, які потрапили в полон. — Потім їм дзвонили із ДНР — Дарина Морозова, яка відповідає там за права людини. Прислала фото з моргу, щоб родичі впізнали бійців. Треба розуміти, що сепаратисти використовують полонених для інформаційної війни. Був випадок із бійцем Науменком, якого знайшли вбитим. Родичам дзвонили: або платіть гроші, або йдіть до Верховної Ради й вимагайте, щоб влада допомогла його звільнити. А боєць у морзі лежав уже.

 

— Один бойовик колись дзвонив і по телефону вихвалявся, що, коли заходить у приміщення з полоненими, шикує їх спиною до себе і стріляє куди попало. Сміявся, що ті, хто вижив — потім дуже покладисті і слухняні на допитах, — згадує волонтер Олександр, прізвище просить не називати. Рік возить продукти в зону АТО. — Часто бойовики вбивають наших військових після вживання наркотиків. Можуть відрубати руки й ноги, залишити стікати кров’ю.

 

Моторола каже, що власноруч розстріляв 15 полонених українців

 

— У Пісках українські телеканали не показують. Інколи дивимося новини, що крутять бойовики. Кілька разів показували розстріли наших бійців, — каже 26-річна Алла Федорченко з батальйону “Січ”.

 

Командир батальйону бойовиків “Спарта” Арсен Павлов на прізвисько Моторола говорив, що особисто розстріляв 15 полонених українських бійців.

 

— Страта наших хлопців — це звичне діло для ворогів. Під Дебальцевим наприкінці серпня минулого року пішла в розвідку група з батальйону “Київська Русь”. Двоє бійців загинули під час бою, ще двох бойовики розстріляли. Українських військових страчують переважно на бойових позиціях під час затримання. До себе, на місце дислокації, ворог не забирає. Бо серед них там є багато людей, які проти таких страт, — пояснює 22-річний Ярослав Люти із батальйону ім. Кульчицького. — Є наші військові підрозділи, що дуже насолили ворогові — знешкодили багато техніки, бійців. Їм мстяться. Знаю, полонених хлопців із “Правого сектора” жодного не обміняли й не відпустили. Якщо поранений — контрольний вистріл. Ще роблять це показово. Вивозять наших хлопців у якесь село і страчують перед місцевими.