Для тих, хто наполегливо і завзято досліджує Черкаську область, підкажемо: ця земля здатна дивувати знову і знову. Таємничі відбитки на камінні, гігантські городища, занедбані містечка атомних станцій - все це "інша" Черкащина.

Про це пише itinery.

Локація 1. Коржовий Кут: ми всі залишаємо сліди на... граніті

З точки зору історії та геології такі артефакти, як от в цьому селі, просто не мають права на існування: ну не може людина залишити сліди на розплавленому гранітному валуні! Не було людей в ті мільйонами років відокремлені від нас часи. А якби вони й були, то температура плавлення гранітної породи сягає багатьох тисяч градусів, і стати туди босою ногою просто неможливо. Проте, відбитки подібного роду знаходять по всьому світу. Чоловічі, жіночі, дитячі, і навіть собачі. Гігантські, що підтверджувало міфи про расу титанів, і цілком звичайні, як у сучасної людини. Сліди Будди і Богородиці, «чортові відмітини» та місця зцілень - чим тільки їх не вважали протягом століть...

В Україні такого роду пам'яток всього дві - «стопа Богородиці» в Почаєві та сліди біля маленького села Коржовий Кут, неподалік від Умані.

Лежить посеред поля гранітна плита. Вірніше сказати, гранітна плита лежить під усім полем, а в цьому місці виходить на поверхню. Приблизно 5 мільйонів років тому на ній кимось, та якимось чином, були залишені відбитки. Два жіночих, хоча і великого розміру - приблизно 43, і один дитячий. Навіть якщо припустити, що наші дуже давні предки жили в ті часи, то форма стоп у них була інша. А тут - відбиток ступні цілком собі нашої сучасниці. Трохи покручений часом і ерозією. Все-таки мільйони років минуло...

Поки вчені ламають голови над очевидним артефактом, місцеві жителі використовують сліди як місце поклоніння і лікування. Вони задоволені - до каменю приходить все більше народу, і багато хто залишається в селі на ночівлю для декількох сеансів "слідотерапіі". Мешканці навіть побудували до каменю сходи, а поруч спорудили капличку.

Та й самі по собі місця навколо приголомшливо красиві. Однією тільки естетикою можна підняти собі імунітет і тонус, споглядаючи тутешні краєвиди. А якщо ще пити і вмиватися водою з джерела, що б'є біля гранітної плити зі слідами, то поліпшення самопочуття гарантовано!

Так що запрошуємо самостійно перевірити цілющу силу таємничих слідів.

Локація 2. Легедзине: древній мегаполіс та сільська кіностудія

Державний історико-культурний заповідник «Трипільська культура» розташований в Тальнівському районі, між селами Легедзине і Тальянки. На території площею 450 га три-чотири тисячі років до нашої ери жили 15 тисяч людей. У гігантському прото-місті було близько 3 тисяч помешкань, розташованих правильними концентричними колами, оточеними валом.

В цілому до складу заповідника входять 10 городищ. Центральний музей в Легедзиному - свого роду інтерактивний: відвідувачі можуть побачити відтворені в натуральну величину трипільські житла, інструменти і посуд тих більш ніж давніх років.

У заповіднику з 2008 року проходить фестиваль «Трипільська толока», учасники якого можуть взяти участь в конструюванні будівель наших предків.

Музей показує культури не тільки трипільців, а й народів, які жили тут після них - сарматів і готів. Зокрема, тут був розкопаний готський некрополь кінця III - початку IV ст. н.е. Як встановили археологи, готи, що залишили свої пам'ятники, були досить заможні, вели торгівлю з Римом, займалися гончарною справою та мали залізні знаряддя праці.

Окрім того, у Легедзиному діє єдина в Україні сільська народна кіностудія «Мальва». Її режисером виступає Владислав Чабанюк, директор Трипільського заповідника. Причому знімають тут не якусь «документалку» про життя селян, а цілком собі художні фільми («Казка про чорного козака», «Писана торба», «Подарунок»), але - з тими ж селянами в головних ролях.

Саме з діяльністю цієї кіностудії, багато в чому, пов'язаний приїзд у село 2009 року американської режисерки та художниці єврейського походження Наомі Умань, яка створила «Мальві» піар на голлівудському рівні. Наомі уславилась, та уславила Легедзине, циклом коротких кінонарисів під загальною назвою «Українська машина часу».

Локація 3. Орбіта: привид комунізму під Чигирином

В Україні міста-примари є не тільки в Чорнобильській зоні. У самому центрі «Богданових земель», в Чигиринському районі, ховається в лісі колись надсекретне будівництво - гідроелектростанція (ГРЕС), яку потім перепрофілювали в АЕС, а з кінця 1980-х і зовсім закинули. Цей об’єкт - рекордсмен радянського довгобуду (який плавно перетворився в недобудову): його споруджували з 1970 по 1986 рік, але чомусь дуже й дуже мляво. З огляду на вміння і можливості керівництва СРСР напружувати всі сили і засоби заради будівництва таких об'єктів, дивна доля АЕС під Чигирином наводить на думки, що проект хтось свідомо «гальмував» на самому «верху».

Будівництво вже більше 30 років як мертве. Існуюче селище під романтичною назвою Орбіта є фактично поселенням для технічного персоналу. Нині воно налічує заледве 150 чоловік. Колишній магазин, руїни котелень, дві закинуті багатоповерхівки та два будинки поменше, в яких до цих пір живуть люди. Повноцінним містом це навіть не назвати. Проте, місце цілком підходить для стилю «лайт-сталкінг»: радіації немає, тому ходити можна, де хочеш.

До речі, у квартирах мешканців, які залишились, деякий час назад знову з'явився газ, а ось воду вони вже 40 років набирають зі свердловини - це питання радянські будівельники так і не вирішили. Нині житлоплощу тут, до речі, можна купити за кілька тисяч гривень.

Неподалік від селища знаходяться руїни власне АЕС-ГРЕС. Доступ до них вільний, хоча багато розкрадено, особливо в останні роки. Величезна труба одного з останніх будівництв Союзу все так же самотньо стирчить у небо. Тиша, ліс і привид комунізму, що назавжди оселився в цьому дивному місці...

Локація 4. Вереміївка: хутір Тараса Бульби

Досить вражаючий скансен (музей під відкритим небом) з'явився в 2006 році на лівобережній Черкащині, в с. Вереміївка (колишньому сотенному містечку часів Хмельницького), завдяки старанням історика, мистецтвознавця й художника Володимира Недяка. Він отримав премію за книгу «Україна - козацька держава», і ці кошти стали початковим капіталом на організацію етнопарку. Музей Недяк побудував як «Хутір полковника Тараса Бульби». Хутір знаходиться за півкілометра від самого села.

Тут встановлені чотири діючі вітряки (споруди 1896-1914 років), привезені з кількох районів області, облаштовані стайні, кошари, хлів для волів, колодязь, комори, льох. Загалом, все, що належить заможному представнику вищої козацької верхівки, практично гетьману.

Вражає кількістю і насиченістю зібрана Недяком етнографічна колекція: більше 2 тис. зразків старовинного одягу, тисячі предметів побуту, зразків дерев'яної сакральної скульптури, ікон, меблів, зброї, стародруків тощо.

Але головна «фішка» музею - тварини. На спеціально засіяній кормовими травами ділянці степу пасуться вівці, кози, корови, коні, воли і навіть буйвол. Безліч птахів - від курей і качок до куріпок і фазанів. Особливо радісно тут дітям, адже з тваринами можна пограти, а на конях - і покататися.

Локація 5. Шампанія: найбільший приватний військовий музей в Україні

На дорозі між двома головними «шевченківськими» селами України - Моринцями і Шевченкове - знаходиться невеличкий хутір з несподіваним «французьким» ім'ям - Шампанія. Походження назви так і залишається невідомим, зате сам хутір в останні роки став однією з найпомітніших точок на карті військового туризму - тут знаходиться найбільший в країні приватний музей такого роду.

Колишній військовий-афганець, підприємець, волонтер і фанатик своєї справи Олег Бойко зібрав на хуторі справді унікальні експонати. Рідкісні зразки зброї, чудово збережена форма різних армій і епох, колекція німецьких пропагандистських плакатів часів Другої Світової та шевронів російських «іхтамнєтов» з нинішньої донбаської війни, не кажучи вже про особливо повну «афганську» колекцію - все це багатство можна оглянути в трьох залах музею.

На подвір'ї - військова техніка, на якій бажаючі можуть покататися. Звичайно ж, не безкоштовно. Але зате в музеї всі експонати - робочі! Як то кажуть, взяв - і можна відразу в бій. Правда, стріляти доведеться холостими.

Без екскурсії тут робити нічого. Інакше як дізнатися історію трофейних британських офіцерських годинників XIX століття, і зрозуміти, що тодішня світова імперія «обламала зуби» на згубній землі Афганістану так само, як це зробила червона імперія століттям пізніше? Або як дізнатися докладніше про долю двох валіз - німецького офіцера і українського «солдата-переможця», виставлених в одному залі? А історії ці дуже показові…

Є тут і воскова фігура Тараса Шевченка в натуральну величину, яка зображує його в казахському степу в період заслання. Фігура називається, до слова, «Перший воїн-інтернаціоналіст».

Наразі в музеї зібрано майже 30 тисяч експонатів, 80% з яких - справжні раритети. З 2011 року, коли музей відкрився, його відвідали туристи з 130 країн.