Сесія Тальнівської міської ради перейменувала вулицю Чапаєва на Вишневу. Так вирішили організовані радою збори вулиці, на яких були присутні півтора десятка жителів.

Депутат міськради Володимир Ребрина не приховує гніву. У грудні минулого року він подав до міської ради заяву із підписами жителів вулиці Чапаєва з проханням назвати її на честь Юрка Тютюнника. Про це інформує Рідна Черкащина.

– З усього було видно, що міська рада не хоче називати вулицю його іменем, – каже Володимир Ребрина. На попередній сесії виступила колишня працівниця міської ради Світлана Проценко, яка переконувала депутатів, що знає про погроми Тютюнником тальнівських євреїв. До речі, щось подібне говорив 2008 року і міський голова Олександр Біленко, коли теж виникало питання зміни назв вулиць міста. Колишній міліціонер не підтримав пропозицію перейменувати одну із них іменем Тютюнника, бо як йому розповідали «він бандит» і дуже шкодував, що мають перейменувати вулицю Дзержинського.

– За що? Він же бандитів ловив, – казав тоді Біленко.

На зборах вулиці Чапаєва, секретар міської ради Ірина Топтун теж наганяла жаху, згадувала про розстріляних євреїв і спалені хати. Коли навели аргумент про те, що на війні гинуть не за національністю, а за політичними переконаннями, у опонентів з’явилися ще дивакуватіші доводи. Мовляв, якщо назвемо ім’ям Юрка Тютюнника, то буде «сильно довга назва вулиці», або «давайте назвемо так, щоб люди не сварилися між собою».

– У нас усе робиться на зло. Аргумент «совка» залізний – не буде комуністичних назв, назвемо найдурнішими, аби тільки не на честь борців за українську державність, – каже Ребрина. – Он, мій зять у Житомирі живе. Так там є вулиця Тютюнника. Кажуть, є така і в Звенигородці. А в Умані взагалі топонімічна комісія пропонує крім Тютюнника назвати вулиці іменами Симона Петлюри, Петра Дерещука, Юрія Шухевича, Олени Теліги, отамана Зеленого, Героїв Крут, Січових Стрільців, Холодноярська. Всього 113 найменувань. Там дурнуватих назв найменше.

Зазначимо, генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник народився майже 125 років тому в Будищах на Звенигородщині. Був одним із найнебезпечніших ворогів комуністичної влади, бо воював за державну самостійність України. Саме він довів розрізнені повстанські загони до стану регулярного війська. Запровадив там жорстку дисципліну. Ось один із прикладів: «На початку вересня 1919 року штаб Київської групи стояв на станції Тальне. Внаслідок якогось непорозуміння між селянином і жидом на базарі в Тальному розпочався погром. Я персонально поїхав у місто, припинив безладдя, при чому на місці злочину за моїм наказом було розстріляно 5 погромників» (із звіту Юрка Тютюнника, який зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади).

Впродовж національно-визвольної війни 1917-1921 років Тютюнник командував Звенигородським кошем Вільного Козацтва, дивізією та повстанською армією. За участь у Першому Зимовому поході Юрко Тютюнник отримав орден «Залізного Хреста» за номером 2. Користувався незаперечним авторитетом не лише серед підлеглих, про що свідчать спогади письменника Бориса Антоненка-Давидовича та режисера Олександра Довженка. Вони теж були «петлюрівцями», але їхніми іменами названі сотні вулиць по Україні. А класик української літератури Юрій Яновський не лише товаришував із Юрком Тютюнником, а й на основі його спогадів написав роман «Чотири шаблі», який вивчало не одне покоління радянських учнів.