В Ірклієві зустріли військовослужбовця Руслана Панченка, який півтора року пробув у російському полоні. Його зустріли односельці, побратими та родина.

Про це пише "Суспільне".

Чоловіка звільнили цьогоріч 24 квітня, місяць він проходив реабілітацію й лише після неї його відпустили додому, розповіла його сестра Олександра Варена.

Військовий Руслан Панченко повернувся додому з російського полону. Його чекали півтора року. У листопаді 2024 під час бойового завдання на Донеччині з ним пропав зв'язок. Він вважався зниклим безвісти. Про те що він в полоні дізналась через чотири місяці, розповіла його сестра Олександра Варена. Портрет чоловіка був розміщений на "Алеї надії", він власноруч зняв його, як повернувся.

"Дуже теплий прийом мені сподобалося, що всі так чекали. Ми там нічого не чули, не знали, нам нічого не говорили. Я знав, що мене мої рідні ждуть і я теж про них думав і з цією надією жив, що я все рівно дочекаюсь цього часу і я з ними зустрінуся".

Руслан додав, що до останнього моменту не вірив, що повертається додому.

"Коли доїжджали до кордону тоді відчув, бо вірити їм — це самого себе надурити. Вони одне говорять, а роблять зовсім інше то вже коли побачили українців, то вже тоді дуже зраділи. Поки що хочеться коло рідних побути, хочу з дітьми провести час з батьками, з друзями ми довго не бачилися".

Про те, як брат виживав у неволі, сестра Олександра Варена, знала небагато. За вісімнадцять місяців полону від нього прийшла лише одна звістка.

"Ми завжди вірили шо він живий, я бачила відео з ним, але я не могла довести, що то він, бо там було погано видно. Але я зразу впізнала сього брата. Одна була звістка від побратима, що він знаходиться в Чечні. Був лист від нього", — розповіла Олександра.

Що брата звільнили з полону, дізналася вночі 24 квітня.

"У нас є група в телеграм-каналі там де наші всі — «Чечня». І подзвонив побратим своїм рідним у три часа ночі і сказав, що їх везуть на обмін. Ми не знали шо робити, ми не вірили своєму щастю, ще була трохи така пересторога, щоб не злякати: може його там і немає трохи захвилювалися. Побачили ми його в новинах, ми зразу впізнали його. А потім він нам зателефонував".

Родина Руслана планує надолужити втрачені миті, додала сестра. Інші сім’ї, чиї рідні досі залишаються на "Алеї надії", продовжують чекати їхнього повернення та вірять, що саме вони незабаром зустрінуть своїх близьких. Серед них — Валентина Харсун, яка чекає з полону брата.

"Підтверджений полон у нас з 1 вересня 2024 року. Звісток немаємо ніяких. Завдяки цим всім людям ми стали однією родиною, ми вже скучаємо одне за одним. Це велика підтримка бо ми всі однакові ми всі розуміємо одне одного. Ми молимось, що вони всі повернуться ми їх всіх зустрінемо, до всіх приїдемо будемо дякувати і вклонятися".

На "Алеї надії" розміщені 55 світлин військових із Іркліївської громади, які зникли безвісти, розповіла ініціаторка створення алеї Юлія Шемшур. З її слів, Руслан — перший, хто повернувся і власноруч зняв свій портрет.

"Рік пройшов уже і я дуже чекала, я мріяла, щоб хтось повернувся, щоб хтось зняв фото, щоб покласти початок цій традиції. Це дає нам надію. Віру нашу підкріплює і тим паче, що Руслан був у статусі безвісти зниклого, він не мав офіційного статусу полону — це ще більша надія та віра тому що більшість людей які на цій дошці вони є у статусі безвісти зниклі".