Історія тривалістю понад 50 років. Навряд чи знайдеш зараз шанувальників гри мільйонів, які півстоліття присвятили рідній команді спочатку як капітан команди, а згодом як очільник клубу. За цей час довелося пережити як злети, так і падіння. І хоча наразі білозірська команда припинила існування, явище це тимчасове, і як запевнив Володимир Григорович, незабаром «Зоря» знову засяє на футбольному небосхилі України.
 

— Футболом я захоплююся з дитинства. Ось так починалася історія «Зорі» (Білозір’я) (Володимир Григорович демонструє світлину 1965 року, на якій зображені четверо хлопців). 

— Ось це я, капітан команди… Босоноге дитинство, але це не заважало нам грати у футбол. Клубу не було, а команда вже існувала й грала на першість району. Після того як мене забрали до армії, справи в команди пішли не кращим чином. А коли повернувся, то хлопці мене загітували активніше взятися за команду. Ідею я звісно не міг не підтримати. 

— Історія «Зорі» налічує вже понад 50 років, але сучасне становлення та створення клубу припало на 2000-ні роки… 

— Ідея виникла в 2006-му році в мого однокласника Станіслава Ковтуна, який на той час працював сільським головою Білозір’я. Я нею також загорівся. Зваживши всі «за» і «проти» ми ухвалили рішення створити футбольний клуб «Зоря» (Білозір’я). Чому «Зоря»? Можливо, краще підійшла б назва «Біле Озеро», адже таку назву мало місцеве озеро, яке з часом осушили. Та в підсумку зупинили свій вибір на «Зорі». Оскільки команда в нас уже була сформована давно грала, вона й стала основою клубу. Приховувати не буду, зірок з неба не хапали, на той час перед командою й серйозних завдань не ставили. Турнірний шлях розпочали з виступів на першість району і з часом дійшли до всеукраїнських змагань, але до цього довелося ще багато пережити. 

— За справу ви взялися завзято. Багато часу пішло на те, аби довести до належного рівня матеріально-технічну базу? 

— На це був потрібен час. Пригадую, під час одного з візитів до рідного мені Білозір’я, ми зібралися на місцевому стадіоні, де окрім двох воріт і лавок під деревами нічого й не було. Одним словом — типовий сільський стадіон. Покриття, як ви вже зрозуміли, залишало бажати кращого… І тоді заступник сільського голови Олександр Ткаченко запропонував на цьому місці побудувати стадіон. Так був покладений початок реалізації нашого чергового задуму. Хотів би також зауважити, що до таких кроків мене спонукав і приклад мого товариша — голови Асоціації аматорського футболу України Федора Івановича Шпига, який побудував у своєму селі Кобижча Бобровицького району Чернігівської області стадіон. Я був на його відкритті. Глядачі мали змогу спостерігати за показовим матчем місцевої команди з такими зірками українського футболу як Блохін, Баль, Біба в складі. Приховувати не буду, це було красиво й зворушливо. Як кажуть у таких випадках, зачепило за душу. Федір Іванович люб’язно поділився досвідом. Згодом, добре подумавши, дійшов висновку, а чому б і собі не реалізувати такий задум у Білозір’ї? Тим паче, що на той час, дякувати Богу бізнес був активним і кошти були. Тож наступний візит до Білозір’я був цільовим із фахівцями та проектантами. …Стадіон відкривали з головою обласної адміністрації Черкаської області Сергієм Борисовичем Тулубом. Все було дуже символічно, як і планували на 8 червня, в день відкриття Євро-2012. Пригадую, після показового матчу ветеранів збірної України з командою Білозір’я, на великому екрані глядачі мали змогу спостерігати за поєдинком-відкриттям Чемпіонату Європи. До кінця турніру всі поєдинки за участю нашої збірної глядачі мали змогу переглядати на великому екрані стадіону. 

— Новий стадіон очевидно спонукав і перед командою ставити вагоміші завдання? 

— Поле на стадіоні було зі штучним покриттям відмінної якості, тож тренуватися на ньому могли вже впродовж року. Відповідно, коли матеріально-технічна база стала дозволяти, то й перед командою поставили завдання поборотися за високі місця в чемпіонаті Черкаської області. Більше того, створили й другу команду, яка грала на першість району й була резервом для основи. У нас була мрія, щоб на поле виходили лише місцеві білозірські хлопці… За кілька років «Зоря» стала непереможною. Чотири рази були володарями Кубка Черкаської області й три рази поспіль — чемпіонами Черкаської області. У 2012-му дебютували в аматорському Кубку України, а наступного року «Зоря» заявився до аматорського чемпіонату України. Ех, хороша у нас тоді підібралася команда (зітхаючи). У 2013-му стали бронзовими призерами чемпіонату України серед аматорських команд, а Білозір’я приймало одну із груп фінального турніру. 

— 2013-й не менш знаковий в історії клубу. Після об’єднання матеріальних, фінансових, кадрових, організаційних ресурсів та маркетингових можливостей професіонального футбольного клубу «Славутич» та аматорського футбольного клубу «Зоря» Білозір’я відбулося перейменування білозірської команди… 

— Так, того року було ухвалено рішення поєднати зусилля «Славутича» та «Зорі». У підсумку «Зоря» зникла з футбольної карти України, а «Славутич» врятувався, й згодом був перейменований на «Черкаський Дніпро»… Нині команда переживає далеко не найкращі часи. І хоча посаду президента клубу я залишив ще в 2016-му, й понині продовжую надавати фінансову підтримку. Попри останнє місце в турнірній таблиці, знаю, що хлопці докладають зусиль, аби зберегти місце в першій лізі. Та без підтримки влади та бізнесу це буде дуже важко зробити. 

— Минулого року в соціальній мережі ви заявили, що плануєте відродити «Зорю». Наскільки реальні ці плани, й чи бува не змінили своєї думки? 
— Приховувати не буду, є ідея відродити футбол у Білозір’ї. Наші плани реальні, й реалізуватися можуть уже найближчим часом. Наскільки амбітними вони будуть — життя покаже. Я постійно отримую листи з проханнями. Для місцевих жителів в першу чергу важливо, щоб була команда. Наразі одне з першочергових завдань — систематизувати роботу в академії футболу в Білозір’ї. А вже після цього зважити фінансові можливості та підтримку меценатів з рахуванням бажання громади після чого ухвалимо остаточне рішення. 

— Ви згадали за академію. В листопаді 2016 року — ця подія, без перебільшення, мала історичне значення. 

— Це була давня мрія, й до її реалізації йшли поетапно. Спочатку створили дитячу спортивну школу, й лише за два роки виникла ідея відкрити академію футболу, яка б слугувала школою резерву для «Черкаського Дніпра». На сьогоднішній день приємно відзначити, що команда академії U19 минулого року стала чемпіоном. Цього року команда також лідирує у змаганнях ДЮФЛ. Тож як бачимо на прикладі, результати є, і це не може не радувати. Своє головне завдання вона виконує — готує резерв. Думаючи про майбутнє українського футболу, ми розуміємо, що його фундамент будується у масовому футболі, в містах і селах Черкащини та інших областей України.