Житель села Лузанівка, Кам’янського району 15-річний Дмитро Постойко врятував минулого тижня 47-річного односельчанина Олександра Тимошенка від утоплення. Знайшов на дні місцевого ставу й витягнув на берег.

Про це інформують Вечірні Черкаси.

 Домовилися з товаришем Вадіком зустрітись на ставку, що в селі, покупатися. Я першим під’їхав велосипедом  на берег . На металевому місточку, що веде до острівка, стояла жінка з хлопчиком й весь часу гукала вниз: «Саша, де ти? Відразу я не завернув уваги. Як вона довгий час продовжувала гукати, запитав: «Що сталося?». Та пояснила, що чоловік пірнув й  кілька хвилин  не виниряє. Я, не роздумуючи, спустився вниз по трубі й оглянувся по боках. Нікого ніде не було. Запитав, де саме чоловік пірнув. Після того сам опустився під воду й почав обстежувати дно. Ніде дядька Сашка не було. Винирнув, віддихався й знову опустився,  вже в іншому місці. Добре, що став не дуже глибокий, близько двох метрів, тому міг довго обстежувати дно.

За якусь мить хлопець таки  намацав на дні руками тіло. Підхопив під руку, піднявся на поверхню й почав гребти однією рукою до берега. Добрався до берега. Незважаючи на свої п’ятнадцять років, Дмитро виріс кремезним хлопчиною. Тому швидко впорався із непритомним.

За якусь мить збіглися односельчани, які надавали допомогу бідолашному.

- Коли дядько Сашко почав дихати, я заспокоївся. Лише тоді стало страшно, що міг же чоловік втопитися.

За якусь мить Тимошенка відправили автомобілем до лікарні. На став приїхав і сільський голова Сергій Миколаєнко, який разом із рідними врятованого, зокрема його дружиною Яною почали дякувати юнакові за порятунок людини.

Дмитро не вважає себе героєм. Каже, що в той момент, коли пірнав рятувати людину, була лише одна думка: «Пошвидше знайти». А коли витягував,  розмірковував  про себе: Тільки б не помер на руках».

– Якось після події мене спитали: «Чи не хочу стати  рятувальником?» Відповів, що ні, адже доведеться бачити страждання людей, можливо, й загибель, а я надто сильно такі речі приймаю до серця. Колись хотів був стати машиністом. Зараз вже  ні. Напевне, визначуся з професією з часом.

Дмитро Постойко їздить до школи в сусіднє село Райгород, що за 8 кілометрів від його хати. В Лузанівській школі його класу немає через малу кількість дітей.

Батько Олексій тимчасово не працює, мама – Марина, вахтово їздить на роботу до Києва. Має старшу сестру Віту, яка цьогоріч закінчила школу.

- Порядні, хороші  батьки в Дмитра, тому й виховали таких,  як самі,  дітей, - каже сільський голова Сергій Миколаєнко. – Щире спасибі їм за сина, який врятував нашого Олександра Олександровича Тимошенка.  Цієї суботи на День села ми обов’язково відзначимо нашого юного рятівника.