Як часто ми замислюємось над тим, яким нині є насправді наш театр ляльок в Черкасах? Особливо, якщо по суті ви зовсім не театрал, не слідкуєте за прем’єрами нових вистав та фестивалями, які відбуваються на території театру, або у форматі закордонних виступів на солідних міжнародних форумах. Якщо й досі вважаєте, що ляльковий театр — це не зовсім мистецтво, а, скоріше, — суцільне баловство, коли вже давно дорослі люди продовжують гратися в ляльки. Якщо переконані, що ляльковий театр — це лише виключно для дітей.

Натомість, сучасний ляльковий театр — це зовсім інший вимір свідомості на великому експериментальному майданчику. Місце, де народжується український театральний постмодерн. І наш Черкаський академічний театр ляльок займає гідне місце у цьому процесі, адже його добре знають лялькарі світу, як театр сміливих та інколи навіть зухвалих експериментів. Знають, на жаль, навіть більше, ніж у рідному місті. Наш ляльковий театр дійсно, як модно нині говорити, "крутий“.

Народження легенди

Черкаський академічний театр ляльок був створений в 1965 році. За цей час він показав більше 150 вистав. Причому поставлених не лише для дітей, але й для дорослих. В репертуарі театру є вистави на основі класичних творів вітчизняних та зарубіжних авторів, а також п’єси зовсім нових, сучасних сценаристів — так звані авторські вистави.

День народження театру прийнято відзначати з дати першої вистави. До речі, "Троянду Карпат" на той час самодіяльний Черкаський театр ляльок показав глядачам саме 7 листопада 1965 року в Черкаській філармонії. А створила театр, заклавши в суті його існування Добро, Алла Мальцева.

Спочатку трупа репетирувала в невеликому орендованому підвальчику там, де нині у Черкасах знаходиться Новопречистенський ринок (на колишній вул. Сєдова). Згодом перемістилася до іншого приміщення в районі Соборного парку. Так було до 1970 року, який фактично змінив статус театру. У цей час театр почали вважати офіційно державним, і, що головне, він врешті отримав свій дім. Професійних акторів театр на той час не мав. І під керівництвом Алли Мальцевої шедеври створювала команда талановитих та небайдужих до прекрасного аматорів. Саме тоді закладалися підвалини виключної експериментальності. Театр ще в сімдесяті ламав усі мислимі стереотипи, які „ вішались“ на лялькові театри. Врешті наскільки вдалим було таке новаторство вирішував глядач, купуючи  або не купуючи білети.

Спочатку черкаські лялькарі створювали ляльки, які надягали на плечі, потім на голову. Режисери уважно стежили за тим, наскільки це є до вподоби глядачу.

У 1972 році в театр прийшов режисер Бугайов, який поставив перший спектакль європейського рівня "Мері Поппінс“. Вистава дійсно викликала фурор та спричинила нечувані досі аншлаги. У ньому були задіяні ляльки різних систем управління, маски та актори.

Черкаський ляльковий театр і сьогодні вдається до інтригуючого новаторства. Так, у дуже популярній серед завсідників виставі „Наталка Полтавка“ режисер використав цікавий музичний супровід, поєднавши ремікс групи "Rammstein" та твори класика Миколи Лисенка. В репертуарі є не менш відомі п’єси, побачені та трактовані авторами по-новому — „ Золушка“, „ Білосніжка та сім гномів “, „Маленький принц“.

Вистави „Один день тітоньки Марини", більше відомий маленьким глядачам як "Кицик-Мицик", "Лисичка, Котик і Півник" та вертеп "Козак", у якому було просто феєрично передано український національний дух та джерела, що його живлять, народні традиції… Цей погляд високо оцінили закордоном під час міжнародних форумів лялькарів. Зокрема, тому, що кілька років тому відбувся в Австрії.

У творчому доробку трупи, яку очолив художній керівник Ярослав Грушецький та головний художник Каріна Чепурна, з’явилися вечірні вистави для дорослого глядача. Буквально кілька років тому ми мали можливість побачити виставу для дорослих „Обережно, шапочка Червона!“ за піснями Олександра Вертинського, „Русалонька“ за Хансом Кристианом Андерсеном, „ОткрЫто“ Славоміра Мрожека, і.т.і До речі, головний художник театру, якою театр теж особливо гордиться, — Каріна Чепурна 2011 року стала відкриттям і фаворитом Всеукраїнської виставки художників-сценографів театру ляльок.

Від історії до сьогодні — не зраджуючи традицій

Нині театром не просто керує, а переживає, як за власну родину, заслужений працівник культури Любов Величко. На цей важливий, за її словами, у своєму житті пост вона заступила 2003 року. За її мудрого директорства талановитий колектив зумів перетворитись на неформальний культурний осередок, позбавлений присмаку провінційності та справжню родзинку міста і велику гордість Черкас зі статусом державного та академічного театру.

Сьогодні Черкаський ляльковий театр — учасник численних міжнародних фестивалів . За короткий період часу трупа побувала в Африці,Тунісі, Австрії, цього року Китаї. Звісно, переміщення лялькового театру рідною країною є ще більш динамічним — йде активний гастрольний обмін між вітчизняними театрами та участь в усіх заходах, які присвячені саме цьому мистецтву. А ще кожного дня артисти театру виступають перед малечею в обласному центрі та населених пунктах Черкащини. Ані дня без вистав! Загалом на рік черкаські лялькарі дають більше ніж 500 вистав.

Те, що черкаські митці постійно подорожують, є цілком природнім явищем. Бо театр обов’язково має знати вектор цього необхідного руху — показувати себе та бачити доробки інших. І не лише у себе вдома, але й у гостях у своїх колег з усього світу.

 — Між театрами з різними традиціями та носіями різної ментальності повинна бути конкуренція. Це дає можливість не сидіти на одному місці, а розвиватися, — переконаний художній керівник театру та головний режисер Ярослав Грушецький.  — За 50 років існування Черкаський ляльковий театр доріс не лише до статусу академічного, а й до того, що у світі вже давно не є інноваційним. Хоча зауважу, наш театр є доволі відомим серед професіоналів світового лялькарства.

У свою чергу директор театру Любов Величко особливо наголошує:

— Ярослава Ігоревича, нашого бунтаря та правдолюба, потрібно берегти, як дорогоцінний скарб. Він тримає зв’язок буквально з усім світом, викладає та веде наукову діяльність і постійно створює нові вистави. Саме з ним Черкаський ляльковий театр зробив величезний крок уперед.

Цікаво, що Ярослав Грушецький вперше прийшов працювати до нашого лялькового театру ще в 16 років. Спочатку працівником сцени, потім актором, пізніше режисером, а віднедавно повернувся в рідні стіни в якості художнього керівника.

Окрім Ярослава Грушецького завдяки новому директору в театрі зазвучали нові імена й інших режисерів: Олександра Кузьмина, Оксани Дмитрієвої, Миколи Шустова, Наталії Семенової; художників: Каріни Чепурної, Лариси Воробйової, Віктора Соколова, Світлани Сафронової, Сергія Гаркавенка, Віктора Козуба, Ірини Філіпової; композиторів: Ігоря Гайденка, Олени Холт, Євгенії Марчук, Сергія Кулинича. З’явилися акторські таланти – Ольга Мельник, Олена Муллєр, Антоніна Кашнер, Андрій Без’язичний, Олександр Швидкий, Микола Король, Денис Лагунов, Юрій Мяус, Анна Панова, Василь Завгородній, Ірина Філіпова, Наталія Фісенко, Марія Ребякова та інші.

— З новим керівництвом вдалося порозумітися, і зібрати сильну професійну команду. Як говорив Кутузов: "Коли мої війська у комплекті, я, ій Богу, нічого не боюсь!", — якось поділився зі мною Ярослав Ігоревич. — Я можу розраховувати на десятки дуже талановитих акторів. Є у нас, і це надзвичайно важливо, потужний художник — Каріна Чепурна. А ще — композитор Сергій Кулинич. Утворилася якась така благодатна творча автономія, що дозволяє створювати цікаві речі. Завдяки нашим роботам ми змогли потрапити на найбільший світовий форум лялькарів у Китаї, були на фестивалі в Африці. В абсолютно іншій культурі, яка не знається на європейських знакових системах, ми представляли Україну. А це вже досвід передових театрів. Тобто, для себе ми вже подолали штамп провінційності.

За лаштунками у чаклунів бутафорії

В середньому за рік на сцені Черкаського театру ляльок народжується 3-4 нові вистави. Взагалі в усіх виставах використовуються близько 100 ляльок. Ті, які вже не задіяні, і які „ пішли на пенсію“ не забуті і не складаються  "замість ганчірок у сундуки". Вони отримують нове життя в якості музейних експонатів. А функції такого міні-музею за відсутності необхідного приміщення виконують стіни самого приміщення театру. Це надає йому шарму та особливої атмосферності. Тож ляльковий театр починається не традиційно з вішалки, а з вишукано прикрашених коридорів.

Ляльки народжуються спочатку у голові авторів вистави — режисера та художника, потім розробляються ескізи за їхнім задумом та власне баченням, і вже з ескізів художники-майстри виготовляють потрібну ляльку, яка матиме своє ім’я і яка отримає роль в якості конкретного персонажа. А ще тут виготовляються необхідні декорації та шиються костюми для акторів та ляльок. У бутафорці працює загалом п’ятеро унікальних фахівців своєї справи. Вони майстри-універсали,бо вміють плести, створювати неймовірні каркаси, кроїти, шити, прикрашати…

Одну з них Любов Криченко я застала за майструванням дивовижної, на перший погляд, конструкції. Вона — основа майбутнього капелюха. Її майстер ретельно обкручувала нитками, створюючи міцний ошатний обрис. А Тетяна Коляденко клопітливо шила основу майбутнього і мабуть ну дуже симпатичного поросятка. Воно — перше, а має бути аж п’ятеро… обов’язково однакових, як близнюки.

Олександра Лук’янова — художник-модельєр мудрила над черговим костюмом. Про неї в театрі кажуть, що може замінити ціле ательє. Хоча сама Олександра з щирою посмішкою поспішає пояснити — все залежить виключно від натхнення. Тому чергове вбрання може запросто народитись за день та ніч, якщо є настрій. Якщо не має — будуть муки творчості. Власне, все як і у всіх творчих людей.

 — Не можна сказати, що хтось у нас у колективі на перших, а хтось на другорядних ролях, — підкреслює Любов Величко. — Ми всі одне ціле — один великий організм. Головний художник малює, втілюючи своє бачення та бачення режисера, бутафори реалізують їх ідеї, а актори надихають у ляльки душу. Знаєте, ляльки — вони живі. Бо мають певну механіку — у них рухаються ніжки та ручки, відкриваються очки та ротик, вони мають міміку. Зазвичай глядач дивиться на ляльку, фактично не звертаючи увагу на актора. Через це і театр вважається ляльковим. Казка народжується з бутафорії, потім вона піднімається наверх з майстерень до сцени, починає жити своїм життям завдяки акторам. Хочу ще раз наголосити, що театр — це ті самі вантажники, двірники та прибиральниці, завгосп, завтрупою, адміністратори, водії, секретар, чергові — великий вулик, де кожна бджілка виконує свою важливу роль. Якщо когось прибрати з цього процесу, театр не зможе стабільно функціонувати. В театрі повинно бути чисто, як і поряд із ним, як годинник мають функціонувати всі підрозділи.

Робота в майстернях хоча й тиха і начебто непомітна, але так само, як і в акторсько-режисерському цеху, насичена та невпинна.

На створення однієї ляльки йде від 2 днів до 2 тижнів. Ляльки з мімікою можна виготовити за чотири дні, ляльки з паперу за два тижні, адже вони довго сохнуть. Процес кропіткий та не терпить зайвого поспіху.Спочатку створюється форма ляльки з пластиліну, потім основа заливається гіпсом або обклеюється папером. Коли муляж добряче підсохне, його починають розписувати. Згодом готову ляльку одягають та відправляють до акторів.

Будинок, в якому живуть ляльки

Окрема пісня — будівля театру. Вона настільки мініатюрна і компактна, що й сама немов лялькова. Між іншим, Черкаському ляльковому театру тут хоча й дуже затишно та звично, але давно затісно. У фестивальні дні та під час прем’єрних показів не можна вмістити всіх бажаючих. Зал теж дуже вже "ляльковий" за розмірами. Звісно, черкаські лялькарі часто мріють про нове сучасне приміщення, де б можна було розмістити і саму глядацьку залу, і гримерки, і всі цехи, і зали для репетицій, і, можливо, творчі майстерні для майстер-класів та навчання-плекання молодих талантів.

На жаль, питання отримання нового приміщення театру стоїть відкритим протягом довгих років. А які були наміри ( навіть проекти були) розмістити  Черкаський ляльковий у приміщенні блакитного будиночку поряд із Хрещатик- Сіті ?! Або у приміщенні колишнього кінотеатру "Салют“. Там би вийшов цілий дитячий комплекс — із спеціалізованою бібліотекою, парком, кафе і театром. Мабуть, місцевим владцям, які відверто "запороли“ ці чудові проекти, не вистачило далекоглядності, або просто батьківської турботи до маленьких мешканців обласного центру. На жаль…

 

Наша довідка:

Будинок, в якому знаходиться Черкаський ляльковий театр є архітектурною пам’яткою XIX століття. До наших днів він дивом зберігся в практично незмінному вигляді. У народі його колись називали Будиночком лісничого, оскільки першим його володарем був його  повітовий лісник. З вулиці будиночок видається одноповерховим, однак в дійсності він має два поверхи. З обох боків будинок прикрашений мозаїкою з ілюстраціями із відомих казок. У 2007 році було проведено реконструкцієї сцени та глядацької зали, оновлено світлове та звукове обладнання. В 2015 році театр лялок у Черкасах відсвяткував своє п’ятидесятиріччя.