"Жити не лише для себе, а допомагати іншим" - це життєве кредо спонукало Володимира Лук’яненка із Драбова не лише обрати в юності професію електрика, а й зробити енергетику невід’ємною частиною свого життя. 26 січня – рівно 19 років, як Володимир Васильович опікується забезпеченням електроенергією всього Драбівського району, пройшовши за ці роки шлях від електрика до головного інженера Драбівського РЕМ.

Про це повідомляє прес-служба ПАТ "Черкасиобленерго".

Обрати фах електрика розпорядилася сама доля. Ще змалку Володимира Васильовича захоплювала різноманітна техніка. Розібрати і розібратися, відремонтувати і відновити, скласти заново і дати нове життя побутовим пристроям, радіоприймачам, магнітофонам, а згодом і більш серйозній техніці, як-то трактори та комбайни, - справа, яка з хобі переросла у професію життя.

- Взагалі-то, я планував вивчитися на механіка, - зізнається Володимир Васильович. – Але доля розпорядилася інакше. І скласти успішно іспити вдалося до Черкаського політехнічного технікуму за спеціальністю електрифікація, автоматизація сільського господарства. Тому можна сказати, що мені пощастило. Адже цей фах дав мені можливість і в техніці розбиратися, і в більш глобальних механізмах і процесах. 

До Драбівського РЕМ Володимир Васильович потрапив не відразу. Спершу все-таки випробував свої сили в одному з провідних колгоспів району. А там, особливо у жнива, доводилося бути і слюсарем, і трактористом, і комбайнером, і електриком. Тож "набивши руку", впевнено зайняв посаду спочатку електромонтера Драбівської дільниці, за тим – електрослюсаря БЦРТП та електромонтера ОВБ.

- За ці роки я вивчив розташування всього електрообладнання РЕМ, кожну лінію, схеми підключень, перемикачів, кількість споживачів і кожну найменшу вуличку Драбівського району, - згадує свій досвід Володимир Лук’яненко. – А головне – досконало вивчив усі правила експлуатації та інструкції з електробезпеки. Що це мені дало? Насамперед - загартувало. Адже коли трапляється якась серйозна поломка чи надзвичайна ситуація, найважливіше – бути холоднокровним, зберігати спокій і ясний розум, щоб зважено прийняти єдино вірне рішення.

Не помітити успіхів молодого фахівця керівництво не могло. Тому вже після чотирьох років активної роботи Володимира Васильовича призначають на одну з найвідповідальніших посад – диспетчер ОДС.

- У наш час від електрики залежить майже все, - говорить пан Володимир. – Особливо у невеликих населених пунктах. Немає 2-3 години світла і все – виникає враження, що життя зупинилося. Одні без води залишилися, інші без опалення. Вишки мобільного зв’язку теж припиняють свою роботу. На заправках вимикаються термінали. Немає світла – немає пального. Словом, реагувати на такі поломки потрібно миттєво.

Аварійні перемикання, відновлення спричинених наслідками стихії пошкоджень ліній, безпека працівників бригад – це найголовніші, та далеко не всі функції диспетчера ОДС. Та попри те, що посада ця – одна з найвідповідальніших і вимагає неабияких знань, досвіду та фаху, для Володимира Васильовича вона стала улюбленою. Він і досі згадує ті часи як одні з найкращих за свою кар’єру. Хоча пройти в ті роки довелося чимало випробувань – і на професіоналізм, і на принциповість.

- Найскладнішими були періоди, коли через негоду падали цілі опори, - згадує пан Володимир. –Улітку 17-го буря повиривала з корінням багато дерев. Без світла залишилося чи не піврайону. П’ять діб працювали майже цілодобово, спали теж годин по п’ять. Дерева потрібно було порозпилювати, повідтягувати, розчистити лінії, а вже потім відновити 24 опори. Ще більшим викликом стала і минулорічна зима. Тоді негода не оминула і наш район, але кілька діб посиленої роботи – і люди знову зі світлом. Та й період, коли Товариство загнали у скруту і воно стояло на межі знищення, був важким і для мене, і для всього колективу. Однак про те, щоб іти з роботи і мови йти не могло. Ми розуміли, що буде важко вистояти, і навіть спрогнозувати не могли, скільки доведеться боротися. Але в одному я був чітко переконаний: ні РЕМ, ні роботу я в такий період не залишу. Це – питання совісті і відповідальності. Жити потрібно не тільки для себе, а допомагати людям. Вдячний дружині за те, що у важкі часи зрозуміла, підтримала і підставила своє плече. І зрештою, ми вистояли.

Такі випробування Володимира Васильовича лише загартували та вкотре довели, що енергетика – це його. А восени цього року диспетчера ОДС підвищили до головного інженера Драбівського РЕМ.

- Колись я і не сподівався, що зроблю таку кар’єру, - жартома зізнається пан Володимир. – Зараз розумію, що просто присвятив улюбленій справі своє життя, працював з ентузіазмом, ріс, учився, не боявся і не зупинявся перед труднощами. Нині багато молоді, та й старше покоління, виїжджає за кордон у пошуках кращих заробітків. Шкода, звісно. Адже люди праці потрібні в кожній країні і за будь-яких часів. Вірю, що і в нашій державі їхній труд буде гідно оцінено, кожен зможе достойно жити і працювати у рідній країні - для добробуту наших людей.