77-річний американець Кеп Хенслі 4 місяці викладає англійську мову в Першій міській гімназії Черкас. Загалом регулярно їздить в Україну з 2007 року.

Про це інформують Вечірні Черкаси.

«Моя мрія – аби українці навчилися бачити й цінувати те, що вони мають»

– Мрію тут жити, допоки не помру, – говорить Кеп і посміхається. – Дуже подобається Україна. Тут зовсім інші, набагато тепліші стосунки в сім’ї. Дивуюся, що про старших людей родина турбується до самої смерті. Як це називається українською?

– Доглядає, – кажу.

– Саме так, доглядає.

Розмовляємо в кабінеті англійської мови. Кеп – високий, сивий. Одягнений у темно-синю теніску, темні штани. З-під теніски виглядає біла футболка.

Ставить на стілець синій рюкзак із вишитим жовтим українським орнаментом.

– Мені не холодно, – перехоплює мій погляд. – Я з Чикаго. Там набагато суворіший клімат, аніж тут. Схожий із Україною клімат у штаті Колорадо. Тільки там повітря менш вологе, ніж в Україні.

Кеп – знавець і викладач Біблії. Викладав в університетах штатів Орегон, Вашингтон, Колорадо й Іллінойс. Також працював в університеті англійського Ліверпуля.

–  Я народився в 1942 році в родині військового, – розповідає. – З дитинства багато подорожував, бо батько часто змінював місце служби. Мав двох братів і сестру. Сестра, на жаль, уже померла. Мав дружину, але зараз розлучений. Син і донька живуть в штаті Вірджинія, ще один син – військовий, «морський котик». Недавно приїздив у Ліверпуль. Має там дівчину.

До 2007 року Кеп взагалі нічого не чув про Україну.

– Коли я повертаюся в США, то не маю з ким поговорити про Україну, бо люди нічого не знають про вас. Уперше я прибув до англійського мовного табору в Україні 12 років тому. Це був військовий табір. Сподобалося. Почав їздити знову й знову. Тричі був у шкільних таборах біля Хмельницького, ще тричі – біля Харкова, – розповідає. – Зате там мене зустрічали з хлібом і сіллю діти в національних костюмах. Потім персонально знайомили з кожним учасником табору. Загалом приїздив в Україну 24 рази. Кілька разів був у Донецьку. Здається в 2013 році. Збирався їхати туди влітку 2014, але завадила війна. Великих міст не люблю. Мені більше до вподоби українські села. У таборі в Харкові до мене приходили жіночки й просили, аби я приїхав у їхнє село. Я залишив візитку з електронною адресою. Згодом вони написали. Я поїхав і жив там.

Черкаси містеру Хенслі порадив український генерал.

– Це мій товариш. Він сам родом із Черкас. Для початку провів екскурсію містом, показав усі історичні міста. Згодом знайшли для мене місце роботи. Працюю в Першій міській гімназії Черкас. Винаймаю квартиру на бульварі Шевченка. Сусідська дитина дуже здивувалася, коли взнала, що я американець. Загалом діти тут емоційніші, більш щирі і безпосередні аніж в Америці чи Англії. Ходив у Черкасах у євангелістську церкву, але прихожани, на жаль, не розуміють англійську.

Запитую, чи має улюбленців у школі.

– Ні, до всіх ставлюся рівно, нікого не виокремлюю. Найкращу ученицю мав із Краматорська. Її англійська була майже ідеальною.  Планую жити й працювати в Україні поки не помру, хочу отримати посвідку на проживання.  Відчуваю, що Україна потребує моїх зусиль, що я тут потрібен. І не тільки в якості вчителя англійської мови. Моя мрія – аби українці навчилися бачити й цінувати те, що вони мають. Бо зараз усі рвуться якнайшвидше залишити країну. А дарма. Ви потрібні тут, удома. Я ж навпаки мрію тут залишитися. Якась дівчинка із першого класу сказала своїй мамі: «Уяви, в нас є американець, який хоче назавжди залишитися в Україні». І це нормально, що є люди, які хочуть жити й померти у вашій країні. Тут є те, що ніколи не купиш ні за які гроші й матеріальні блага – доброта, чуйність, турбота, людське ставлення. А труднощі з утвердженням демократії чи якісь матеріальні негаразди – це недовготривале. Ви це здолаєте.

Кепу подобається українська наївність і безпосередність.

– Я спокійно ставлюся до того, що у вас мер столиці – колишній боксер, а президент – взагалі комедійний актор. Попри все, я впевнений, що з часом все буде гаразд. Не думаю що я в Україні випадково. Мабуть, Бог мене сюди послав.

Містер Хенслі каже, що його діти спокійно сприйняли його вибір.

– Вони тішаться з того, що я маю багато сил й енергії аби працювати й отримувати задоволення в іншій країні аж десь за океаном. На жаль, в Америці не такі теплі стосунки між батьками й дітьми. Діти в нас змалечку вчаться бути самостійними й незалежними.

Американець активно вчить українську мову.

– Маю вдома полицю книг із української історії. Багато працюю з інтернетом. Щодня вчу мову за тією ж методикою, за якою я сам викладаю дітям англійську. Багато подорожую Україною. Був у Львові, Карпатах, на Сході, Півдні й у центральній Україні.

Кепа Хенслі запрошують читати лекції в Черкаському університеті. Остання тема – «Російська агресія в Україні».