В енергетику 46-річний Костянтин Бандурко зі Шполи прийшов тільки після 30-ти. Пропрацювавши до цього водієм у колгоспі, молодий чоловік вирішив залишити рідне село і податися до райцентру в пошуках кращої долі.

Останню знайшов у місцевому РЕМ. Рішення так кардинально змінити професію - від водія до електромонтера - далося Костянтину на диво легко. Адже з електрикою чоловік із дитинства був на "ти". А ще, скільки себе пам'ятає, любив майструвати.

Про це інформує прес-служба Черкасиобленерго.

- У нашому роду по чоловічій лінії починаючи з діда-прадіда всі столярували, - розповідає Костянтин Бандурко. - Видно, любов до роботи з деревом у нас у генах. Тому скільки себе пам'ятаю, спостерігав, як дід майстрував то двері з вікнами, то пасіки. Або дядько, який був професійним столяром, різні будиночки з дерева вирізав. Словом, ще тоді, малим хлопцем, я так захопився столярською справою, що вирішив її опанувати самостійно. 

Перші роботи Костянтина Бандурка, на жаль, не збереглися. Але чоловік добре пам'ятає, що саме так він почав наближуватися до втілення своєї дитячої мрії - будувати справжні кораблі.

- Море, кораблі змалечку мене манили, - зізнається чоловік. - Але ж яке там море у глухому селі... Мабуть тому і почав майструвати саме кораблі. Але то було так - дитяче захоплення, на яке з віком залишалося все менше і менше часу. Коли ж працював водієм у колгоспі, займатися столярством узагалі було ніколи.

І тільки коли Костянтин змінив професію і почав працювати в Шполянському РЕМ, його дитяча мрія втілилася у справжнє хобі, яке прикрашає буденність. Ось уже майже 10 років поспіль чоловік майструє вітрильні кораблі. 

- Мені подобається працювати електромонтером, - каже Костянтин. - Це робота руками - для людей і з людьми. Доводилося за ці 15 років і майстром працювати, і диспетчером. Словом, кар'єру міг зробити. Але це не моє. Більше люблю працювати, ніж керувати. Та й, чесно кажучи, часу більше для хобі залишається. А воно як не як - уже невід’ємна частина життя.

Ідеї майбутніх моделей, за словами майстра, самі з’являються у його голові. Проте коли це трапляється, столяр-енергетик не знає спокою, аж поки не втілить їх у життя.

- На виготовлення однієї моделі йде приблизно від шести місяців до року, - розповідає майстер. - Починається все з ідеї. Якщо вже вирішу зробити саме ту чи іншу модель, місця собі не знаходитиму, поки не зроблю. Спочатку шукаю в інтернеті чи книжках необхідну інформацію: історичні дані, описи, деталювання, потім креслення та порядок виготовлення моделі. Намагаюся завжди виготовити якомога достовірнішу історичну копію того чи іншого корабля. 

Підготовка до процесу теж займає чимало часу та старань. За словами майстра, він експериментував із усіма породами дерев, але вибір зупинив на груші та горіхові. Сохне ж деревина перед тим, як стати тією чи іншою деталлю, роками.

- Буває на модель іде і по кілька тисяч деталей, - зізнається майстер. - А найменші з них - всього по пару міліметрів. І таких до двох-трьох сотень треба. Колеги дивуються, мовляв: як ти всидіти можеш, це ж така нудна робота? А мені подобається. Я годинами, та що там годинами, узимку і ночами сидіти над ними можу. Мені не нудно, я отримую неймовірне задоволення від цього творчого процесу, та й нерви заспокоює найкраще. 

Однак виготовлення дерев'яних моделей - далеко не всі навички, які потрібні майстру, аби модель корабля максимально відповідала його історичній копії. За словами Костянтина, мусиш і токарем бути, і ливарником-любителем, і навіть кравчинею та швачкою.

- Токарний станок для металевих деталей у моїй майстерні є, - веде далі Костянтин. - Виливати з олова пушки теж навчився. Навіть вітрила професійні шити вмію. Тканину підходящу на всяких барахолка шукаю, фарбую її, якщо потрібно, пропитую, аж поки вона не стане такої фактури та кольору, як мені потрібно. Ну а далі в хід іде стара бабусина швейна машинка. На ній і шию вітрила. Тому це тільки на перший погляд може здатися, що для виготовлення корабля-копії достатньо лише столярських навичок, насправді ж опанувати довелося не одну професію.

Скільки моделей було виготовлено у такий кропіткий спосіб, Костянтин і не пам’ятає. Каже, більше 20-ти. Найбільша з них, розмірами 1,10 м/0,9 м поїхала до колекціонера в Городище. Решта - роз’їхалися не тільки по всій Україні, а й за кордон. Як заробіток Костянтин Бандурко своє хобі ніколи не сприймав. Але, зізнається, що час від часу йому пропонують чималі гроші за ту чи іншу модель. Особливо, якщо вони рідкісні і плаваючі. 

- Пам'ятаю, одну з таких шукав чоловік із Дніпра для свого сина, - згадує майстер. - Я сказав, що маю саме такий корабель. Коли він приїхав його забирати, то подібних слів вдячності я, мабуть, ще в житті не чув. Оце - для мене найголовніше. Дарувати радість людям, захоплення, частину своєї душі. 

Цієї весни Костянтин Бандурко вперше презентує свої витвори на чемпіонат України, який відбудеться в Кам’янець-Подільському. Майстер каже, що найбільше йому хочеться поспілкуватися з колегами по духу. Адже синів у Костянтина немає, самі лише доньки, а так хочеться передати майстерність у спадок. Але традиція - є традиція. У родині Бандурків столярують лише чоловіки. Тому майстер-енергетик із нетерпінням чекає внуків.