За законом України чоловіки, які мають трьох і більше дітей, не підпадають під загальну мобілізацію. Та все ж, не зважаючи на це, черкасець Володимир Погорілий ще з літа минулого року знаходиться у зоні проведення антитерористичної операції, пише Народ.ua.

 

Його дружина Людмила — волонтер.

 

- Людмило, розкажіть, будь ласка, про те, як ваш чоловік потрапив до АТО, адже, за законом, у військоматі йому повинні були відмовити.

 

- У липні 2014 мій чоловік добровільно пішов до військкомату, аби його мобілізували. Так, звісно, йому відмовили, адже ми маємо чотирьох дітей. Тоді Володя попросив мене прийти туди і підтвердити, що я не проти і справді віддаю його добровільно, тобто що не маю претензій. Таким чином 1 серпня він був направлений в Мукачево у 128 особливу гірничо-піхотну бригаду. З 31 серпня він вже перебував у зоні АТО.

 

- Коли до вас прийшла така думка, щоб зайнятися волонтерством?

 

- Одразу ж, прибувши в частину, чоловік подзвонив мені і повідомив, що їм видали тільки форму, каску радянську і казанок. А спала вся їхня бригада на мішках, набитих сіном!

 

Я не могла допустити, щоб наші чоловіки й діти були там в таких умовах, а тому вирішила допомагати їм усім, чим зможу. Саме так розпочалася моя волонтерська діяльність.

 

На всіх відомих мені черкаських сайтах я розмістила оголошення з проханням допомогти фінансово для закупівлі найнеобхіднішого. Через два тижні я вже їхала до Мукачева з повними сумками шкарпеток, трусів, майок, карематів та ще деяких дрібниць.

 

- Розкажіть, хто вам з усім цим допомагав?

 

- Коли я повернулася із зони АТО додому, мені зателефонувала мама одного з товаришів по службі чоловіка, теж з Черкас. Удвох з нею ми бігали по всьому місту в пошуках фінансів.

 

Та чиновники постійно «відфутболювали» нас з нашими проханнями. Були й у Валентини Коваленко на прийомі неодноразово.

Та все ж, разом нам вдалося знайти фінанси для закупівлі двох генераторів на 5 кв., 3 рації, 2 бензопили, 7 коліматорних прицілів + 7 цівка для їх кріплення до автомата. Також, мені допомагали мої друзі, волонтери з Києва. З їхньою допомогою я змогла забезпечити мого чоловіка та його побратимів усім найнеобхіднішим: термобілизною, спальними мішками, предметами гігієни, формою. Отримали бійці й флісові шапки, бобки, теплі шкарпетки та трохи смаколиків. Сьогодні мені дуже допомагають волонтери з організації “Громадський Блокпост”. Саме вони придбали для хлопців і відвезли їм далекомір, а це дороге задоволення! Придбали для нагих захисників й обігрівач на солярці та матеріали для будівлі бліндажів.

 

До відпустки в грудні 2014 Володимир Погорілий знаходився в районі Щастя, Станиці Луганській. Після відпустки, з кінця грудня, він — в декількох кілометрах від Дебальцевого, на блокпосту. Постріли лунають постійно, а тому лякаються наші солдати не вибухів, а тоді, коли вони змовкають.

 

27 січня Володимир перебував у Малоорлівці й отримав контузію. Всі 9 солдатів потрапили під обстріл. А поки чекали підкріплення, наскрізь промокли. У чоловіка контузія, як він сам повідомляв дружині по телефону, легка, але жінка сумнівається. Від госпіталю поранений відмовився, проте ліки все ж приймає.

 

Двох його друзів тяжко поранило, ще кілька зазнали неважких ушкоджень. Останні кілька разів, коли чоловік телефонував дружині, то повторював, що все добре. За його словами,травма не важка, але вухо не чує, а також дивитися без темних окулярів боляче. До місця, де зараз знаходиться чоловік Людмили, наразі ніхто доїхати не може. Дорога замінована, до того ж, по ній ведеться постійний обстріл. Та й самі солдати не зможуть виїхати зустріти хоч якусь допомогу, адже розуміють, що це смертельно небезпечно.

 

 - Людмило, я знаю, що основною вашою роботою у волонтерській сфері є сухі борщі. Як саме до вас прийшла така думка і з чого все почалося?

 

- Так, це правда, я серйозно зайнялася сухими борщами. Адже це саме те, що потрібно зараз нашим хлопцям на передовій! Ідею цю подав мені мій чоловік. Він попросив дізнатися про сухі борщі, тобто, хто займається цим у Черкасах і як цю їжу можна їм доставити.

 

Я зв’язалася з Катериною зі “Спільної справи”, але на той час у них було дуже багато замовлень і мені максимум 10 пакетів пообіцяли дати через тиждень. Тоді я прийшла додому, знайшла в інтернеті інформацію про те, як сушити, скільки чого кидати та як упаковувати.

Тоді я й вирішила, що в мене такі ж руки, як і у тих хазяйок. Наразі я не працюю, адже сиджу вдома з дітьми, а тому часу мені вистачає. Для початку я купила одну сушку, а іншу мені віддали. Дже вдячна людям, які допомогли з фінансами для покупки вакуумного пакувальника, витратних матеріалів, тари для готової продукції.

 

На сьогодні виробництво сухих борщів дуже повільно просувається через брак матеріалів. Людмила говорить, що зараз у неї дефіцит томатної пасти та сухої зелені. Раніше жінка отримувала допомогу як малозабезпечена, а тому планувала всю цю суму витрачати на борщики, але з лютого допомогу скасували через зарплату чоловіка після мобілізації. Усе, що має жінка зараз, — допомога на народження четвертої дитини, а тому просить усіх небайдужих допомогти їй.

Телефон Людмили — 099-600-93-55