Це його запрошують заможні люди, аби прикрасити свою оселю чимось унікальним, причому вітчизняним. Так з’являються ошатні столи, картини, повторити які практично неможливо — Володимир Гончаренко не любить робити копії власноруч зробленого, весь час прагне новизни, пише Черкаський край.

 

Але почати все ж треба з того, що в його родині практично всі предки вміли й прагнули малювати. Пишається Володимир Ананійович, що і його донька, держслужбовець однієї з черкаських установ, у вільний час також малює, продовжуючи сімейну традицію.

 

Вважає великою удачею, що в далекі тепер роки відразу на кількох черкаських підприємствах створили сувенірні цехи. Туди залучали творчих і майстровитих людей. Сувенірами займався і Володимир Гончаренко на заводі «Аврора», згодом перейшов на новозбудований «Ротор». Саме там зацікавився технологією художньої обробки скла. Якраз на той період припала поява на «Роторі» найсучасніших лазерних комплексів. Володимир Гончаренко спробував застосувати їх, подачу повітря, необхідного для обробки скла, розробив власну методику.

 

Запитуємо, як виник задум створити власне прочитання фрески Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря»?

 

— Кілька років тому проблеми із серцем надовго вклали мене на лікарняне ліжко. Хто перебував у такому стані, зрозуміє, про що насамперед міркує кожен подібний пацієнт. Звичайно, найперші думки — про Бога, сенс життя, добро і зло на цій землі. Постать Божого сина бентежила, сюжети з Нового Заповіту не давали спокою. На фресці відтворено одну з найдраматичніших сцен Святого Письма: Ісус, який знає, через які муки він має пройти, зібрав своїх учнів і мусить відверто їм сказати, що один із них незабаром Його зрадить. Реакція присутніх — це й змалював темперою великий Леонардо. Мені невимовно закортіло на склі — крихкому, прозорому — відтворити цю сцену.

 

— З чого почалося втілення задуму?

 

— Як завжди, з трафарету. Складність технології в тому, щоб витримати протягом роботи чотирьохатмосферний режим: варто на якусь мить схибити і за 4 секунди в склі товщиною 10 сантиметрів з’явиться звичайнісінька дірка. І все — картину загублено! Чесно кажучи, молився, щоб мені вдалося здійснити задум.

Своєрідне «полотно» розміром 100 на 60 сантиметрів, перед тим, як вирушити в оселю свого власника, який уже викупив у майстра його творіння, сьогодні мають можливість побачити й оцінити читачі.