Микола Старинець родом із Черкас. Та більшу частину свого життя провів не в Україні, а у експедиціях.

Він став українцем, який здійснив найбільшу кількість подорожей до вічної мерзлоти. Нині йому 63 роки, а за плечами чотири експедиції до архіпелагу Шпіцберген, сім  - до Антарктиди, зустріч із Біллом Гейтсом та майже обійми із морськими котиками, левами та тюленями.

Про пригоди українського полярника пише Вікка.

Українська антарктична станція "Академік Вернадський" розташована на острові Галіндез поблизу Антарктичного півострова. Пінгвіни, кити та морські леви там зустрічаються набагато частіше, ніж люди. Суворий клімат відрізає Антарктиду від іншого світу приблизно на 9 місяців. Не зважаючи на це, атмосфера, що панує на станції, не для мізантропів.

За словами Миколи Старинця, полярниками можуть бути лише дуже життєрадісні та оптимістичні люди, дипломатичні за характером, авантюрні по духу та не злобливі за своєю природою. Переваги таких якостей черкащанин демонструє на власному прикладі: він жвавий, веселий, щирий та легкий на підйом.

Після своєї шостої експедиції Микола Старинець став українцем-рекордсменом з кількості подорожей до вічної мерзлоти. З тих пір він неодноразово побив власний рекорд. Завдяки характеру, а також любові до незвичайної краси Антарктиди з її білосніжним перламутровим снігом та дивовижним, багатим на відтінки небом.

Українська антарктична станція по функціонуванню як місто, але дуже зжате

- За фахом я - військовий інженер. У 35 років мав вийти на пенсію. І що було там робити? Рибалити? Це – не в моєму характері.

Коли на півночі проводили перше випробування літака  Ан-124 "Руслан", познайомився там з нашими фахівцями, які були задіяні в організації українських експедицій. Це був 1995 рік. А вже в 1997 році після ретельної підготовки я відправився в свою першу експедицію до Антарктиди в якості заступника начальника станції.

Фото з архіву Миколи Старинця

Антарктична станція по функціонуванню як місто, але дуже зжате. Такі ж системи: подача води (гарячої, холодної, морської), тепла, електроенергії. Все має нормально працювати. І я за це відповідав.

Згодом мене відправляли в експедицію вже як начальника станції. Я вже сам міг підбирати собі команду для зимівлі на полярній станції. Взагалі там проводиться складний відбір.

Хоча я і найстарший в команді, хай спробують наздогнати мене на лижах!

Потенційних членів експедиції відбирають не тільки за особистими якостями, а й за тим, як гармонійно вони зійдуться з іншими членами команди. Зазвичай на полярну станцію відправляють 11-15 осіб. Серед них: команда життєзабезпечення станції (начальник станції, повар, лікар, дизеліст, механік, радист-сисадмін), науковий склад (метеорологи, геофізики, біологи, гляціологи, біофізики).

Фото з архіву Миколи Старинця

Фото з архіву Миколи Старинця

Наймолодшому з нас – 22 роки. При цьому дідівщини ніякої немає. Поблажок щодо віку - також. Хоча я і найстарший в команді, хай спробують наздогнати мене на лижах (сміється)!

Буває, що через сніг доводиться прорізати вихід на вулицю бензопилою

Взагалі живемо, як одна сім’я. Це навіть прописано у нас в уставі. На станції немає вихідних, бо її життєдіяльність треба підтримувати весь час. Дослідження теж мають проводитися постійно. Психологічне навантаження на людей велике. Ми відрізані від усього світу. Свою роль відіграють складні погодні умови: сильні вітри, мороз, полярна ніч та полярний день, гул розбитого льоду з океану, навіть сонце встає з іншої сторони. Додайте до цього постійний шум дизелів.

Буває, що від снігу неможливо відкрити двері на вулицю. Прорізаємо вихід бензопилою. Тому намагаємося урізноманітнити собі дозвілля. Раз на тиждень у нас обов’язкове генеральне прибирання. В суботу - святкова вечеря.

Фото з архіву Миколи Старинця

Фото з архіву Миколи Старинця

З 21 на 22 червня полярники святкують midwinter – середину зими. Це зимове сонцестояння в Антарктиді. У цей день кожен полярник повинен скупатися в океані. Такий вже ритуал посвяти. Якщо злякався – не полярник. 

Крім того, ганяємо у футбол прямо на відкритому повітрі. Також граємо в більярд, шахи, теніс. А от азартні ігри не прийняті. У нас же в команді науковці, доктори наук. Навіть не уявляю їх за картами.

Білл Гейтс приплив до нашого острова на кораблі

Наша станція розташована на острові площею в 1 квадратний кілометр, який на 5 метрів заввишки над рівнем моря. Під час землетрусу в індійському океані 2004 року, в результаті якого цунамі накрило узбережжя Індонезії, вода на станції піднялася на 1 метр. Ще трохи, і для нас це були б екстремальні умови.

Фото з архіву Миколи Старинця

Взагалі в Антарктиді по необережності можна легко себе загубити. За часів, коли наша станція ще належала англійцям, тут загинуло 7 людей. Шість з них зникли безвісті.

Незважаючи на такі нежиттєві умови, в нас бувають туристи. Це коштовне задоволення. Знаю, що люди віддають по 10-15 тисяч доларів, щоб долетіти до нас на гелікоптері. Ми всім раді, бо гості на станції рідкість, а наша експедиція триває більше року. Інтернету немає, з рідними спілкуємося по телефону через супутник, але це виходить дуже дорого.

Одного разу на нашу станцію прибув незвичайний гість – Білл Гейтс. У 2012 році він приплив до острова на кораблі. Спочатку прийшла його охорона, а потім він зі своїм батьком та сином. Білл Гейтс провів у нас приблизно три години. Навіть горілки випив. Мене здивувало те, що він, незважаючи на свої статки, був дуже скромно одягнений.

У центрі - Білл Гейтс з родиною (фото з архіву Миколи Старинця)

Приймали у себе навіть члена королівської родини. Донька королеви Великобританії Єлизавети принцеса Анна прилітала на наш острів зі своїм чоловіком контр-адміралом. Наш повар спеціально до її приїзду спік торта. Вона його їла взагалі без церемоній, як наша звичайна жінка.

Щоб уберегти яйця, пінгвіни навіть крадуть камені один в одного, а професія "перевертач пінгвінів" - це міф

В Антарктиді тварини майже не бояться людей, бо на них тут ніхто не полює. Є багато китів. Вони підпливають до острова через те, що там багато криля. Ми до них наближалися впритул. Коли ці велетні спали по двоє, ми виключали на човні мотор та підпливали до них. Морські котики, морські леви, тюлені…до них можна підійти і навіть погладити.

Пінгвінів такі великі колонії, що їх не перерахувати! Це величезний пташиний базар.

Якось Євген, котрий з нами зимував, назвав себе перевертачем  пінгвінів. Це жарт, котрий став міфом. Тепер кажуть, що "перевертач пінгвінів" - одна з найрідкісніших професій на землі. Це неправда. Пінгвіни дуже жваві. Вони прудкі, як кури. Коли падають, то швидко підіймаються. Ми їх довго вивчали, спостерігали, бачили їх "дитсадочки", котрими опікуються пінгвіни-одинаки. Вірність пінгвінів – це теж міф. Ці птахи створюють пари, але прихильності лише до одного партнера не завжди дотримуються.

Пінгвіни мусять висиджувати яйця в сурових холодних умовах. До того ж, через льодову нерівну поверхню острова яйця можуть укотитися. Тому каміння, яким вони обкладають свої гнізда – у них справжній дефіцит. Вони навіть крадуть камені один в одного. Ми якось провели експеримент: знайшли та принесли каміння до їхньої колонії. Ви б бачили, як завзято та радісно вони його розтягнули!

Це тільки частина історій Миколи Старинця. Його життя та робота настільки цікаві, що варті написання книги. Можливо, колись він це і зробить. Поки ж у перервах між експедиціями черкащанин займається хазяйством, проводить час з родиною: дружиною, синами та їхніми сім’ями. У черкаського полярника три онуки. Всім треба приділити увагу: то зі школи забрати, то на уроці географії перед учнями виступити.  

Перебуваючи в Україні,  Микола Старинець не забуває і про давно наболіле питання. З 1990 року він стоїть на черзі на отримання житла в Черкасах. На жаль, його діяльність і навіть орден "За заслуги перед Вітчизною" III ступеня, що отримав з рук Президента, поки цю чергу для полярника не прискорили. Можливо, після повернення з чергової експедиції, вдома його чекатиме добра новина щодо завершення цього багаторічного очікування.