45 років мине 11 березня відтоді, як молодою і тендітною дівчиною Надія Щербина прийшла в енергетику. Свій професійний шлях вона почала з Черкаського РЕМ, де відразу стала інженером по режимах в диспетчерській службі. Посада - відповідальна. Але Надію Всеволодівну це не тільки не злякало, а навпаки - захопило, бо з енергетикою була завжди на "ти" і мріяла саме про таку роботу. 

Доля Надії Всеволодівни ще з дитинства склалася так, що на сьогодні в жінки є аж три маленькі батьківщини. Народилася вона в Росії, в нинішній Твері. У два роки батька направили працювати до Запоріжжя. Так Надія приїхала в Україну. Змалечку росла в тісному оточенні енергетиків, любила точні науки і легко вирішувала складні математичні задачі. Тож коли постав вибір майбутньої професії, в юної дівчини і сумніву не було - життя буде пов’язане з енергетикою. І тоді доля знову занесла Надію Всеволодівну в Росію. Навчатися дівчина вирішила там, де і тато, - у Московському енергетичному інституті. 

- Навчання давалося легко, а головне - цікаво, - ділиться спогадами Надія Всеволодівна. - Мені подобалося все: від складних схем на папері до практики в лабораторії паяння та зварювання. На перший погляд може здатися, що професія - далеко не жіноча, але мені настільки це цікаво, що я жодного дня у житті не пошкодувала про свій вибір. 

А от освоювати здобуту професію інженера-електрика Надії Всеволодівні випало в Черкасах. Доля знову розпорядилася так, що жінка мусила переїхати. Ще будучи студенткою, в Москві вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, якого після навчання направили в пожежний інститут до Черкас.

- Добре пам’ятаю, як ми приїхали в це місто, - розповідає Надія Щербина. - Після Москви це звісно був маленький шок. Ми взагалі нікого не знали і жити вимушені були в готелі "Інтурист", бо зняти житло тоді було не так просто, як зараз. Тому я просто ходила вулицями міста і придивлялася. Згадую, як побачила біля нинішньої мерії будинок, біля якого сиділи бабусі і годували курей. І це у центрі міста. Проте коли прийшла весна, а потім літо, я побачила, наскільки це місто красиве, зелене, з річкою, лісом. Невелике, але дуже затишне. Відтоді я полюбила Черкаси. І зараз, коли до нас приїжджають гості із Запоріжжя, вони також у захваті від тепер уже мого рідного міста. 

Таким же рідним для Надії Всеволодівни став і колектив Товариства. Адже скоро 45 років, як жінка працює в його лавах і може сміливо назвати себе тою, хто стояв у його витоків.

- Пам’ятаю, як тільки прийшла сюди працювати, приміщення, де сьогодні знаходиться центральна диспетчерська служба, взагалі ще не було. А там, де зараз головна адмінбудівля, стояв одноповерховий будинок з двома квартирами для водіїв, - згадує 70-ті роки Надія Всеволодівна. -Першим побудували триповерхове приміщення, де і була контора. А центральному всього 10 років. Отак у мене на очах Товариство росло і розвивалося. І я разом з ним. Спочатку робили розрахунки на дерев’яній рахівниці, потім на калькуляторі. Справжнім ноу-хау була машинка, на якій одночасно можна було друкувати текст, робити арифметичні розрахунки і друкувати готові папери. Ну а коли почалася комп’ютеризація, темпи роботи стали дійсно вражаючими. За таких умов реалізовувати різні програми, як от приміром по оптимізації точок розриву електромереж з метою мінімізації втрат електроенергії, чи програму розрахунку нормативів, стало легше і швидше.

Нині Надія Всеволодівна працює провідним інженером відділу балансів та нормування ТВЕ ПАТ "Черкасиобленерго". І дуже рада, що колись енергетика допомогла їй знайти коханого чоловіка, а той у свою чергу - місто і підприємство, які стали рідними. Донька Надії Всеволодівни пішла стопами дідуся і мами лише частково. З енергетикою своє життя не пов’язала, але любов до точних наук, яка передалася по генам, допомогла їй стати професійним бухгалтером. Другої половинки Надії Щербини, на жаль, уже немає. Але жінка з трепетом і теплотою згадує, як колись у дитинстві він мріяв мати яхту. А коли зустрів свою майбутню дружину, власними руками, змайстрував катамаран. І на ньому вони вдвох, молоді та щасливі, мандрували по всій Арабатській стрілці. 

- Доля подарувала мені багато чудових можливостей прожити цікаве і насичене життя. Як-то кажуть, є що розказати, - говорить Надія Щербина. - І багато чудових людей, з якими живу, товаришую і працюю.