Черкаська вчителька Леся Хлипавка разом з українськими науковцями реформує освіту України. Педагог навчає учнів створювати інформаційні запити, писати статті у Вікіпедію, знімати відеоролики для YouTube та розбиратися у сімейному бюджеті.

Також вчителька креативно викладає школярам історію: з переглядом фільмів та проходженням квестів. Аби зробити українську освіту сучасною, черкащанка долучилася до створення підручника та освітньої програми. З молодим науковцем спілкувався сайт vikka.ua.

Facebook / Леся Хлипавка

Вчителька та аспірантка ЧНУ ім. Б. Хмельницького Леся Хлипавка стала співавтором програми інтегрованого курсу з історії для 10-11 класів "Історія: Україна і світ". Також черкащанка є одним із шістьох авторів підручника для 10 класу "Громадянська освіта".

"Типовий навчальний план говорить, що вчитель може обрати дітям окремі курси: світова історія та історія України, або інтегрований курс "Історія: Україна і світ". Ми вже знайшли 10 шкіл в Україні, де вчителі пілотують цей курс без спеціальних підручників. Педагоги самі підбирають матеріали з підручників по історії України та світовій історії. Ми їм надали методичні розробки для цього", – каже молодий науковець.

Вона переконана, що наразі є необхідність об’єднати історичні курси в один.

"Дитина має отримати у школі практичні знання, які вона зможе застосувати у житті. Що ж до теорії, то це формує в учня цілісну картину світу. Викладання історії України разом зі світовою історією – показує, як саме події в нашій країни інтегровані в світові процеси. Взагалі історія – це та наука, що розвиває уяву дитини. Вона вчить людину сумніватися, а сумнів – засторога від ностальгії. Наприклад, ностальгії за радянськими часами, яка ще є у наших бабусь", – розповідає педагог.

Вона досить критично ставиться до ідеології, яку намагалися нав’язати за допомогою підручників.

"Мене не цікавить історія, мене цікавить наше майбутнє. Я дітям теж про це кажу. Але для того, щоб побачити себе у майбутньому, треба зрозуміти, хто я є. Це зробити можна тільки через минуле. А минуле – це люди. Усі історичні рішення були ухвалені конкретними людьми", – зазначає вчителька.

Наразі Леся Хлипавка працює вчителем у черкаській школі №36 в Оршанці і у своїй власній педагогічній практиці використовує найсучасніші підходи та методи. Серед таких інтернет-сервіс мультимедійних дидактичних вправ LearningApps. Це онлайн-сервіс, який дозволяє створювати інтерактивні вправи. Він є конструктором для розробки різноманітних завдань з різних предметних галузей для використання і на уроках, і в позаурочний час.

"Кожен вчитель може скласти певні вправи для учнів, квести, або скористуватися вже готовими завданнями. Мені подобається робити завдання у вигляді google-форм, які діти можуть заповнити вдома, на уроці і відправити мені на перевірку. Додатковий освітній нюанс таких завдань полягає ще й у тому, що діти мають зареєструвати свою електронну пошту, зрозуміти, що таке офіційна ділова переписка, етика спілкування", – ділиться досвідом викладач.

nv.ua

Молодий науковець переконана, що вчителі мають готувати учнів до життя у сучасному світі, а не вимагати заучувати дати. Через це Леся Хлипавка критикує систему тестів ЗНО. Зазначає, що вони не спонукають школярів розвивати критичне мислення і не перевіряють його рівень.

Також вчителька у співавторстві з іншими освітянами написала підручник з громадянської освіти для 10-х класів. Це новий предмет, який вона вже викладає у школі. Дисципліна передбачає вивчення учнями таких тем, як медіаграмотність, родинний бюджет, волонтерство.  

"Я їм даю скріншоти новин, серед яких вони мають вибрати фейкову новину, "джинсу" (замовний матеріал). У нас, на жаль, навіть вчителі не можуть відрізнити освітній фейк від справжньої інформації. Навчаю учнів основам роботи з власними проектами: пояснюю, що є комерційні, а є соціальні проекти, грантові. Пояснюю, як створювати петицію. Знання про сімейний бюджет, а в багатьох сім’ях цю тему не обговорюють, дають молоді необхідні навички", – пояснює Леся Хлипавка.

Вона вчить школярів створювати інформаційні запити, писати статті у Вікіпедію, знімати відеоролики для YouTube, брати участь у дебатах та висловлювати свої думки під час проведення круглих столів. 

"Наприклад, коли ми у контексті історії говоримо про колоніальну політику, треба показати, як колоніальна культура впливає на розвиток територій. Америка була колонією Англії. А загалом завойовницька політика сприймається погано. Цікаво, як зараз американці на це дивляться? Порівнюємо з розвитком країн, що були іспанськими колоніями. Школярі це обговорюють, вчаться критично мислити", – розповідає вчителька.

Крім того, у навчальному процесі педагог використовує художні фільми. Адже історичні процеси – це життя конкретних людей.

"Сегрегація (расова дискримінація, – ред.) у США та питання гендеру гарно ілюструє фільм "Приховані фігури". Також раджу фільм "Покоївки". Коли вивчаємо холокост, дивимося "Піаніст", "Список Шиндлера". Коли йде мова про хрущовську відлигу, чому б не подивитися фільм "Той, що пройшов крізь вогонь"? У мене є цілий перелік таких україномовних фільмів. Серед них і "Кіборги", "Іван Сила", – каже педагог.

При цьому молодий науковець підкреслює, що її освітянські ініціативи та ініціативи її колег створюються під впливом досвіду інших країн.

"Дивимося на Польщу, Англію, Німеччину. Намагаємося не точно скопіювати, а поєднати досвід, спробувати, ­чи спрацює це в нас. Той, хто не стукає, тому не відчиняють. Той, хто не пробує, не знає, чи не помиляється він, – каже Леся Хлипавка. – У той же час освітня інтеграція у Черкасах зустрічає великий опір. Наприклад, вчителі опиралися поєднанню української та світової літератури. Наша література – вона ж не інша, вона є частиною світової. Наша дитина має прочитати 54 твори з літератури на рік. Це можливо? Ні. Я дивилася досвід Німеччини та Англії. Там дитина має прочитати 3 обов’язкові твори, 3 – на власний вибір і один твір на вибір вчителя. Потім вони пишуть есе. А у нас думка учня не так цінується".  

Якось Леся Хлипавка провела серед учнів 5-9 класів опитування та дискусію на тему: якби була можливість безкарно не ходити до школи, хто б її кинув та залишився вдома.

Facebook / Леся Хлипавка

"На початку обговорення приблизно 20% учнів сказали, що якщо їм нічого за це не буде, вони не підуть до школи. Потім почалася дискусія про те, що вони будуть робити вдома, як будуть готувати себе до дорослого життя. І на кінець обговорення охочих не ходити до школи залишилося 3-4%. Це були відповідальні діти, які сказали, що вони б самі організували свій навчальний процес у себе вдома", – поділилася історією з власної практики освітянка.