Кожній людині час від часу потрібно змінювати не тільки місце роботи, але і її зміст. За словами Сергія Марченка, директора з розвитку сайту з пошуку роботи в Україні Work.ua, сучасній людині однієї професії на все життя вже замало. “Покоління Y” відрізняється від попередників тим, що на першому місці в них стоїть задоволення від роботи. Тому, незважаючи на програми лояльності, “ігреки” будуть змінювати посади, роботу та професії у пошуках цієї насолоди.

 

Про це інформує in.ck.ua.

 

Загалом, психологи не рекомендують працювати на одній посаді 5 і більше років. Це термін, за який середньостатистична людина повністю оволодіває професією (за поодинокими винятками). Після цього робота перестає розвивати, стає зрозумілою та монотонною.

 

Зміна роботи – це велика психологічна травма для людини. Згідно з так званим “термометром стресів” американського психіатра Томаса Холмса, зміна професії завдає людині приблизно такої ж сили стресу, як і розлучення – близько 73 градусів (для порівняння смерть коханої людини – 100 градусів).

 

Кардинально змінити професію наважуються здебільшого молоді люди до 35 років. Чим старшою є людина, тим важче їй зважитися ризикувати у професійній площині. Ми знайшли черкасців, які кардинально перекваліфікувалися і готові довести, що такі зміни – на краще.

 

“Взявши в руки ножиці, одразу зрозумів – це моє!”, – Віталій Якунін (змінив професію плиточника-штукатура на перукаря)

 

– Я навчався професії будівельника в училищі № 17. Обрана спеціальність мені дуже подобалася: було цікаво щось проектувати, бачити результат своєї роботи, чути вдячні відгуки людей… Будівельником я працював протягом п’яти років у різних містах – Києві, Полтаві, Харкові, Москві.

 

Змінив професію дуже несподівано – зламав руку, роздробив ліктьовий суглоб. Лікар на рік заборонив піднімати важкі речі. Щоб поліпшити своє фінансове становище, звернувся в центр зайнятості. Саме тоді у мене і з’явилась ідея отримати ще одну спеціальність. В училищі мені показали, як правильно тримати ножиці, гребінець. Все інше залежало безпосередньо від мене. У новій справі підтримку відчував тільки від мами, а от друзі сприйняли мій вибір несерйозно. Я не звертав на це уваги, тому що, взявши в руки ножиці, одразу зрозумів – це моє!

 

Після навчання працював в черкаській перукарні, а фото своїх робіт викладав у інтернеті. Одного разу їх помітив Пол Мітчелл, директор мережі салонів краси, і запросив працювати в Ялту. Там я набрався досвіду, адже працював із професіоналами. Зараз займаюся перукарською справою в Черкасах.

 

Працюю тільки з чоловіками: їх стригти складніше і цікавіше. Недоліки у жіночій стрижці легше виправити, а от коли робиш зачіску представнику сильної половини людства, тут тільки один варіант – під нуль! Цієї весни планую відкрити в Черкасах чоловічу студію-барбершоп. Такі салони раніше були дуже популярними… Я хочу відновити традиції цих закладів.

 

Різниці у колишній і теперішній роботі не відчуваю: там я покращував зовнішній вигляд будівель, а тут я роблю людей красивішими. Суть однакова. На мою думку, талант людини рано чи пізно проявиться. Зараз можу впевнено сказати, що знайшов себе.

 

“У радянські часи “тамада” – це було непрестижно”, – Світлана Білокінь (співачка та ведуча заходів, фінансист у минулому)

 

– Я любила співати змалку. Отримати вищу музичну освіту не змогла через батьків, які бачили мене майбутнім економістом, адже кар’єру співачки, ведучої заходів раніше не вважали престижною та прибутковою. Окрім того, знайома мами працювала фінансистом та отримувала високий дохід. Тому в мене не було варіантів. Мама часто казала: «Хочеш співати – співай, але диплом має бути серйозної людини».

 

Працюючи у банківських установах протягом п’яти років, я продовжувала ходити на репетиції, виступати на концертах. Роботу фінансиста покинула лише тоді, коли пішла в декрет. Якби не вагітність, я ніколи і не наважилася б залишити роботу в банку… Зараз шкодую про втрачений час, який могла б використати для творчого розвитку.

 

У працівника банківської установи повинен бути холодний розум, логіка, ніякого артистизму, харизми… Мені часто говорили на роботі: «Твої емоції тут нікому не потрібні». Я ж непосидюча ще з дитячих років, і сидіти біля монітора цілий день – це для мене дуже складно. З попередньої роботи я нічого не взяла для себе. Навпаки завдяки роботі співачки та ведучої я змогла краще зрозуміти особливості колишньої професії.

 

Я вірю, що у кожного є призначення. І головне, щоб людина сама його обирала. В цьому мають допомагати батьки. Вони повинні прислухатися до дітей змалку. А чому ми себе шукаємо? Тільки через те, що або батьки не догледіли наші вміння та прагнення змалку, або нав’язували щось інше, не розуміючи, що насправді важливо.

 

“Все залежить від людини, а навчання в університеті – лише для “корочки”, – Владислав Глущенко (змінив професію інженера-проектувальника на інженера-програміста)

 

Зміна діяльності – це завжди ризик. Робота може не підійти, не сподобатися, розчарувати… Але краще в молодому віці пережити ці зміни, ніж потім шкодувати про втрачений час.

 

Професією інженера-електрика я захоплювався давно. Любив фізику. А в університеті якраз були вільні місця, тому й вступив на цю спеціальність. Перше розчарування у обраній професії було вже під час виробничої практики. Тоді я пішов на завод звичайним електриком. Знаєте, в руках плоскогубці, викрутка, перфоратор, всюди багато мазуту, брудно…

 

Згодом я дізнався, що у нашому місті є фірма, яка займається проектуванням електричних мереж, влаштувався туди на роботу. В мої обов’язки входило складання схем електричних мереж, проектування проводки від станції до дому… Ця робота мені подобалася, але невелика заробітна плата та незадовільне ставлення керівництва зробили своє – я звільнився».

 

Програмістом почав працювати випадково: почув, що фірма запрошує на курси, гідно пройшов їх і отримав місце. Щоправда, під час цих курсів працював і ночами, адже тут гра на виживання: не виконав завдання  – до побачення. Зараз вже 2 роки працюю програмістом. Навчатися за цим фахом не планую –університет дає застарілі знання в професії, це потрібно тільки для отримання «корочки». Все інше залежить від людини.

 

Вірю, що кожна людина повинна шукати своє покликання. Я себе поки що не знайшов. Крім програмування, мені подобаються малювання, музика… Не виключаю, що зміню професію ще раз.

 

“Людина потребує змін, які її збадьорюватимуть”, – Яна Сич (змінила професію банкіра на перукаря)

 

Я змінила велику кількість професій, не пов’язаних між собою. За освітою я психолог. Але знайти роботу за фахом не вийшло. Щоб хоч якось прожити, почала працювати офіціантом, продавцем-консультантом,  оператором…

 

Згодом я влаштувалася у банк. Щоб розумітися у цій галузі, отримала другу вищу освіту економіста. Робота у банківській структурі загартувала мою нервову систему, навчила пунктуальності, відповідальності, вмінню знаходити спільну мову з різними людьми, стримувати емоції.  Працюючи у банку, ти не сидиш на місці. Це постійне навчання та розвиток.

 

Стабільність – це добре. Але я не з тих людей, які розвиваються лише у одній сфері. Я за універсальність і постійну динаміку. Тому після п’яти років роботи у цій сфері вирішила, що настав час щось змінювати. Зараз активно працюю над відкриттям перукарні. Бажання робити людей красивими прийшло до мене у 24 роки, але на той час я не мала можливості реалізувати свої амбіції. Зараз вкладаю всі сили і час у цей бізнес. До цього я стригла лише родичів і знайомих удома.

 

Звісно, у ці нелегкі часи страшно розпочинати власний бізнес, не маючи бази та достатньої кількості знань. Відчуваю, що втратила багато часу, який можна було використати для вдосконалення своїх умінь. Але у мене є бажання та підтримка рідних, а це найголовніше. Я закінчила курси перукарів, вивчаю профільну літературу, відвідую семінари та фестивалі, спілкуюся зі спеціалістами.

 

Вірю, що все вийде. «Якщо у тебе є мрія – іди до неї. І не дозволяй всіляким «але» завадити тобі!» Завжди згадую ці слова, коли стає дуже важко…