26 травня 1986 року навіки вкарбувалося у їхню пам’ять. Напередодні 29ї річниці трагедії наші журналісти зустрілися із колишнім працівником ЧАЕС, а нині жителем Черкас, Іваном Ярмоленком, інформує Рось.

 

Той ранок для Івана Ярмоленка розпочався традиційно. Працівники воєнізованої пожежної частини № 2 прибули на робоче місце о 8-ій ранку. От тільки діставатися станції довелося пішки. З вулиць зник міський транспорт. Те, що потім він побачив, шокувало його назавжди. 

 

Найбільше – пригадує Іван Ярмоленко – постраждав 3-ій караул. Саме він чергував у горезвісну ніч. Після першого вибуху реактора вони ціною власного життя гасили пожежу у самісінькому пеклі. Рівень радіації сягав смертельних позначок – від 100 до 5000 рентгенів на годину. Коли на зміну заступила 2-га пожежна частина – попередники вже були у лікарні. Він із колегами ліквідовував наслідки аварії добу. 

 

Вже наступного дня Іван Ярмоленко опинився у київській лікарні. Звідти з діагнозом – «1-ша ступінь променевої хвороби» чоловіка передали у руки московських лікарів. Власне, вони і врятували його. Відтоді життя чоловіка поділилося на «до» і «після». Його минуле згоріло у радіаційному вогні. Натомість отримав інвалідність, безсонні ночі та важкі незабутні спогади.

Івана Ярмоленка нагородили орденом Червоної зірки.

 

А після розпаду Радянського Союзу він отримав Хрест за мужність. Згодом чоловіка перевели до Черкас. Тут до 92-го року колишній старший пожежник ЧАЕС продовжив виконувати свій професійний обов’язок у Черкаській самостійній воєнізованій частині № 2. Іван Ярмоленко переконаний: якби не саможертовність та професіоналізм його колег, радіаційна хмара накрила б Європу і щонайменше половину Азії.