З таким питанням звернулися до ректора Полтавського університету економіки і торгівлі Олексія Нестулі.

- Усе залежить від того, наскільки серйозно ви ставитесь до новітніх технологій в освіті: імітуєте їх застосування чи справді використовуєте їх потенціал. Коронавірусні карантини показали, хто є хто в цьому сенсі, адже дистанційна освіта – це не завдання у вайбері й не лекції в Zoom. Вони – лише додаткові інструменти до повноцінних дистанційних курсів, які наказом  «до завтра» створити неможливо.

- Ваш університет відомий в Україні як ініціатор упровадження дистанційної освіти задовго до Covid-19.  Скільки часу не це пішло?

- Ми розпочали на початку 2000-х спільно з Холіоукським коледжем  Массачусетського університету, а згодом – з  Іллінайським університетом США, для того щоб їх викладачі могли дистанційно проводити заняття з нашими студентами. Набутий досвід у 2005 р. поширили на університетські локальні центри дистанційної освіти на базі кооперативних коледжів у 12-ти областях України. Студенти-заочники відразу оцінили можливість спілкуватися з викладачами на заняттях чи  екзаменах із цих центрів, а згодом і з домашніх комп’ютерів. У 2010 р. МОН України визнало досягнення університету й дозволило йому проведення педагогічного експерименту з повноцінного впровадження дистанційної освіти. До 2015 р. визначені МОН України завдання вдалося виконати.

- І що вдалося зробити?

- На базі платформи Moodle розроблено 2 985 дистанційних курсів з усіх дисциплін, які вивчають студенти університету. Кожен із них має методичні рекомендації, у яких визначені мета, завдання, технології роботи та критерії оцінювання її результатів; інформаційне забезпечення: відеолекція чи презентація, текстовий матеріал до кожної теми, посилання на електронні джерела  з Інтернет чи університетської електронної бібліотеки (а це – понад 200 тис. записів в електронному каталозі та 55 тис.  повнотекстових документів), творчі завдання та тести самоконтролю й оцінювання. За власним логіном студент може працювати над ними там, де йому зручно, як і виходити на онлайн-лекції, тренінги чи екзамени згідно з розкладом. Хочу наголосити: ці технології вже із 2015 р. стали основними для заочників. Але й усі студенти стаціонару були підключені до них для вивчення тем, винесених на самостійне опрацювання. При цьому викладач може контролювати роботу студента над кожною темою.

- Тобто перехід на дистанційку для вас не склав труднощів?

- Для студентів і викладачів – ні. Проблеми «виникли» з університетськими серверами, які не змогли «вмістити» шість тисяч обличь студентів одночасно. Проте ми оперативно орендували  два потужні сервери в Новій Зеландії й усунули цю проблему.

- Отже, ви вже в майбутньому освіти?

-Ні! Поясню. Без цифрових технологій шлях до нього закритий. Тому їх імітація в надії, що «і це пройде» – це і є шлях у нікуди. Але я щиро вірю, що найкраще середовище для розвитку – це емоційне офлайн-спілкування студентів і викладачів.