Троє черкащан знаються на деяких речах навіть більше, ніж жінки. Які особливості їхньої роботи та чому обрали саме цю професію вони розповіли журналістам in.ck.ua.

Зробити гламурний манікюр, пошити елегантну весільну сукню або створити гармонійну композицію із живих квітів – наші герої легко справляються з роботою, в якій не часто зустрінеш представників сильної статі. Троє чоловіків з Черкас погодилися розповісти, що підштовхнуло їх до вибору творчої професії, в якій вони знайшли своє покликання.

"Почалося все з того, що моя дружина захопилася флористикою. Незабаром це затягнуло і мене, а наше хобі переросло в роботу. Сьогодні ми разом працюємо у флористичному магазині "Квітчарня", де розробляємо дизайни різних проектів – від маленької композиції-компліменту до тематичних стін-панно. Я не вважаю, що флористика – це жіноча робота. Навіть саме слово "флорист" чоловічого роду. І найвідоміші люди цієї професії – саме чоловіки. Це Грегор Лерш, Ніко де Сверт, Араїк Галстян.

На перший погляд може здаватися, що бути флористом легко. Але, щоб стати хорошим майстром цієї справи, потрібна фізична сила, витривалість, нестандартне мислення і, звичайно ж, знання у цій галузі. Моя робота включає не тільки створення букетів, композицій із квітів і рослин. Ми творимо з різних природних матеріалів: деревини, гілок, пнів і кори. Часто роль ємності для букетів відіграє дерево, наприклад, ваза з кори або квіти в пні. Я ще не зустрічав жінку, яка змогла б відпиляти, відрізати, прикрутити, просвердлити... А саме ці вміння потрібні для створення цікавих панно, весільних арок або просто незвичайних композицій. Матеріал вимагає надійних кріплень, тобто навичок роботи теслі чи столяра.

У Черкасах, швидше за все, я один флорист-чоловік. Люди, які приходять до нас обирати букет, реагують на мене по-різному: хтось з інтересом спостерігає за роботою, хтось дивується, буває, навіть трохи не довіряють, але результатом всі залишаються задоволені.

Найскладнішим замовленням було виготовлення панно з дерев'яних зрубів. Спочатку потрібно було знайти в лісі повалені дерева з красивою корою і відповідною структурою деревини. Потім колоди потрібно було розпиляти, зробити каркас-основу і пограти в "п'ятнашки", щоб склалася ідеальна картина. Панно складається з шести секцій, підняти навіть одну з них було неймовірно складно. На цю роботу пішов тиждень. Але це того варте! Я люблю свою роботу, вона не одноманітна, не нудна. Створювати красу навколо – це велике щастя," - розповідає флорист Володимир Полудень.

"Я працюю кравцем з 1985 року. А почалося все в 10 класі. Тоді нам поставили завдання навчитися робити в побуті все, що робить жінка. Спочатку я навчився в'язати, але пізніше це виявилося невигідною справою. Потім навчився шити. І коли я залатав перші джинси, і мені за це заплатили, вирішив, що це моє. Щось, напевно, передалося мені від мами, вона все життя шила. Практикувався півроку в одному з черкаських ательє, тільки потім почав працювати.

Сьогодні молоді люди не йдуть працювати в цю сферу, раніше було навпаки. У нашій бригаді з роботи зі шкірою були практично всі чоловіки. Ця робота вимагала фізичних зусиль, адже шкіра була інша. Усі шви робили молотком, щоб машинка взяла. Закрійник змушував розпорювати весь виріб і починати спочатку, якщо хоча б один шов був не рівним.

Я шию найрізноманітніші речі: вишиванки, уніформи, халати, дитячі вбрання, весільні костюми та сукні. Зараз будь-яку фантазію або картинку можна втілити в життя. Головне, щоб людина мала уявлення, чого вона хоче. У позаминулому році ми пошили близько 300 бронежилетів для хлопців у зоні АТО. Це було одним з найскладніших завдань. Працювали близько двох місяців, мене тоді забирали з дому о 4.30 ранку, а привозили в 11-12 ночі. Весь цей час був на ногах. Важко сказати, чи змогла б жінка впоратися з таким завданням, адже ми працювали з тканиною кевлар, яка "ловить" кулі. Жодні ножиці її не ріжуть, тільки спеціальна машина. На виготовлення одного бронежилета в середньому йшло близько доби.

Ця робота вимагає старанності, я навчав себе цього дві зими. А взагалі, будь-яку професію потрібно любити, не халтурити, і не важливо, якою саме справою ти займаєшся," - ділиться кравець Сергій Левченко.

"Моя професія почалася з невеликого хобі і переросла в щось набагато більше. Навчатися нігтьовій естетиці я почав в 14 років. У групі з 30 осіб я був одним хлопцем. Закінчив багато курсів, семінарів, займався у відомих українських майстрів. На початку кар'єри сумнівався, чи зробив правильний вибір. А все тому, що у мене зовсім не було підтримки. Логіка мислення у людей така, що місце чоловіка на заводі, а жінки – біля плити. А якщо навпаки, тоді це неправильно. Але кидати улюблену справу не став, тому що хотів стати впізнаваним у цьому вузькому професійному колі. Я вирішив скористатися фішкою, що чоловіків у цій сфері практично немає. У Черкасах таких точно немає. В Смілі є один майстер, я вчив його колись. Загалом, в Україні я знаю 5 чоловіків-майстрів нігтьової естетики.

Зараз серед моїх клієнтів є медійні люди, політики, бізнесмени. Спочатку багато відвідувачів мене соромляться, іноді навіть бояться, дивуються і просто з цікавості хочуть до мене потрапити. Коли звикають, сором пропадає – і міняти майстра вже не хочуть. Щоб встановити контакт з клієнтом, кожен майстер повинен бути психологом. Найскладніше в цій галузі – це завоювати довіру нових клієнтів і повагу інших професіоналів. За час моєї роботи найбільш незвичайним клієнтом був брутальний байкер. Він прийшов на манікюр і покриття прозорим лаком. Я був в шоці. А найтриваліший манікюр я робив близько 7 годин – нарощування нігтів довжиною приблизно 6 см. Вийшло дуже красиво, але прикро, що за декілька днів дівчина їх зламала. 

Я люблю все робити ідеально. Найчастіше працюю або з френчем, або з однотонним покриттям. Для мене найкраща нагорода – це задоволені очі моїх клієнток після виконання манікюру," - коментує мастер нігтьової справи В'ячеслав Коріненко.