Завжди мріяла мандрувати європейськими містами, але доля занесла до Китаю. У Пекіні висока білявка, що викладає англійську для школярів, завжди викликає неабияку зацікавленість та інтерес у місцевого населення.

Про незвичну для українців, а часом і занадто дисципліновану шкільку систему в Китаї, вивчення ієрогліфів та тамтешні екзотичні страви з черкащанкою Діаною Браславською спілкувався сайт vikka.ua.

"Їм було дивно, чому у мене біле волосся, питали, чи можна його погладити і як я можу бути такою високою (мій зріст 180 см). При цьому мене постійно фотографували і знімали на відео, а також пригощали цукерками, які насправді були не дуже добрі. Але доводилося їсти, щоб не образити китайців", – пригадує Діана свій перший досвід спілкування з пекінцями.

Для дівчини подорож до Китаю почалася з телефонного дзвінка від подруги. Вона саме телефонувала звідти.

"Зв’язок був дуже поганий, але мені так хотілося послухати про Китай, що доводилося терпіти. Подруга працювала вчителькою англійської мови у дитячому садочку в Пекіні і роботою була дуже задоволена, при тому, що ніколи навіть не уявляла себе у такій сфері роботи. Після цієї розмови я теж вирішила спробувати", – розповідає черкащанка.

У Пекін Діана прилетіла у середині серпня минулого року. З житлом допомогла подруга. Вона і заселила дівчину до своїх знайомих.

"Перші враження від Китаю були суперечливі. Я очікувала побачити ранкові заняття кунг-фу у кожному дворі, купу постерів з Джекі Чаном і Брюсом Лі, китайські посиденьки за чашкою чаю по кілька годин, але цього всього не було. Пекін виявився бізнес-столицею з безліччю хмарочосів, машин і заробітчан", – зізнається дівчина.

Першу роботу черкащанка знайшла через 9 днів – влаштувалася вчителькою англійської мови у початковій школі.

"Першого вересня я вийшла на роботу. У початкову школу разом зі мною взяли двох афроамериканців – чоловіка та жінку, і ми були першими іноземними вчителями, які працювали у цій традиційній китайській школі. Ставлення до нас дуже хороше. А дітки були взагалі щасливі побачити когось несхожого на них. Коли я приходила до них на урок, вони намагалися погладити волосся, руки, ноги, спробувати, чи футболка у мене така сама, як і у них, а ще постійно зустрічали радісними криками і намагалися щось подарувати", – зазначає Діана.

У Пекіні дівчина працює вже більше півроку. Викладає у перших та других класах. У кожному з них від 29 до 35 дітей.

"Діти є різні, дехто старається добре вчитися, дехто шумний і постійно доводиться відправляти у куток. Складно працювати з першим класом, адже діти не розуміють англійської, а я не розумію китайської, тому доводиться все пояснювати на картинках. Китайські вчителі взагалі суворі до дітей, тому у класах ідеальна дисципліна. Я ж дозволяю трохи подуріти, бо учнів через таке навантаження дуже шкода", – зізнається черкащанка.

Робочий день Діани починається о пів на восьму ранку. До цього часу всі вчителі повинні прийти до школи і відмітитися в системі по відбитку пальця – це стандартна процедура у Китаї для всіх. Вивестися з системи повинні не раніше 16:40. Якщо запізнився, раніше пішов або просто забув поставити відбиток пальця – мінус 50 юанів (200 грн) із зарплати.

"У всіх дітей з першого по п'ятий класи по 8 уроків на день. Перший урок починається о 7:30, а останній – закінчується о 16:10. Дітей з дитинства привчають, що потрібно старанно вчитися. О 11:30 всі ідуть на обід і після цього є 40 хвилин вільного часу, коли всі діти лягають спати – просто кладуть голову на парту і засинають. Дехто ходить до школи з подушками", – розповідає Діана Браславська.

У школі всі вчителі одягають обов’язкову уніформу: жінки – чорну спідницю з малюнками збоку і червоний піджак, чоловіки – чорні штани і чорну сорочку під горло. У дітей також обов’язкова уніформа – біло-синій спортивний костюм, жовта кепка та червона хустинка на шиї, адже Китай комуністична держава. Кожного понеділка о 9:30 відбувається урочисте підняття прапора.

"У традиційній китайській школі велика увага приділяється тому, щоб діти усвідомлювали, що без батьків вони ніхто і ніколи б не побачили світ. Діти завчають правила про те, що до батьків потрібно ставитися з повагою, в усьому слухатися і навчатися від них. Взагалі у китайців дуже шанобливе відношення до старших. На нашій уніформі ми носимо значок, на якому написано "Кожен чоловій – мій батько, кожна жінка – моя мати", – зазначає черкащанка.

Проживши в Китаї відносно недовго, Діана закохалася у цю східну країну та взялася вчити мову.

"Зараз щодня я вчу китайську та вчусь каліграфічно писати ієрогліфи. Допомагають шкільні вчителі. Я завжди мріяла поїхати в Європу і мандрувати європейськими містами, а опинилася в Китаї. Додому хочеться дуже сильно, але думаю ще залишитися на кілька місяців. Однак багато знайомих, приїхавши сюди, не планують повертатися в Україну. Українців тут, до речі, чимало. Лише в нашому районі живе 18 черкащан. Тому, якщо раптом виникають негаразди, завжди є до кого звернутися", – зауважує черкащанка.

Вона розповідає: величезним плюсом Китаю є те, що там є все, що хочеш і про що колись мріяв.

"Одяг та їжа недорогі. Наприклад, середня зарплата у моїх китайських вчителів 3500 юанів. Зимові уггі можна придбати за 70 юанів, теплі флісові кофти – за 60 юанів. Кілограм мандарин коштує 6 юанів, бананів – 7 юанів. На одну свою зарплату китаєць може спокійно одягнути і себе, і свою дитину. Однак освіта і житло у Китаї дорогі. У моїй школі, до прикладу, батьки за рік навчання платять 20 000 юанів (80 000 грн), а у садочках платять 10 000 юанів лише за місяць", – констатує Діана Браславська.

До чого ще не змогла призвичаїтися черкащанка, так  це до місцевої їжі.

"Їжа у Китаї досить специфічна, за півроку я ще досі не змогла до неї звикнути, але багатьом знайомим вона подобається. Взагалі страви тут двох типів: або звичайні, не солені, або дуже гострі. Є тут і туристичні райони, де можна скуштувати всілякі диковинки: павуків, змій, скорпіонів, восьминогів, саранчу. Я навіть пробувала скорпіона. На смак він мені здався схожим на курятину", – ділиться враженнями дівчина.