Цього разу ви дізнаєтеся про жителів нашого міста, які колекціонують літаки й танки, підкорюють гірські вершини босоніж, грають на унікальному музичному інструменті, займаються слеклайном, створюють прикраси способом піксель-біту, пише in.ck.ua.

 

Петро Хорошко, 50 років, збирає моделі літаків і танків, створює картини з 3D-ефектом 

 

Петро Хорошко почав збирати моделі літаків і танків 30 років тому. Зараз його колекція нараховує 45 машин бронетехніки та стільки ж авіації. Чоловік купує моделі в розібраному вигляді, складає їх, а потім камуфлює в 3-4 кольори.

 

Окрім цього, Петро захоплюється створенням картин із 3D-ефектом. 

 

Дехто може подумати, що це дуже просто. А ви спробуйте створити ідеальну модель літака без залитих швів і камуфлювати її в 3-4 кольори... Раніше це хобі було дуже популярним, зараз же воно зникає через шалені ціни.

 

Декілька років тому я випадково взяв участь у конкурсі московської фірми "Звезда". Син сфотографував декілька танків, надіслав зображення. Ми посіли третє місце, отримали в подарунок аерограф для фарбування моделей. Наприкінці року в конкурсі тієї ж фірми виграв модель німецького танку "Королевський тигр". Окрім нього, в моїй колекції є російський танк Т-72; Т-64, зроблений у Харкові; модель єдиного п’ятибаштового танку Т-35; модель американського ударного гелікоптера "Апач"...

 

Окрім моделювання, я захоплююся виготовленням картин із ефектом 3D. Я вже оформив близько 30 картин на тему української гривні, царської Росії, різних міст України... В магазинах такі роботи дуже дорогі. 

 

Процес виготовлення простий, але потребує терпіння та акуратності: на лист ДВП кладу фон, потім карту, гроші чи портрет (відповідно до тематики), декілька монет, все це накриваю склом. Потім кладу ще декілька монет, знову накриваю склом… Зазвичай роблю картини з трьома шарами скла. Раніше використовував тільки оригінальні монети. Щоб зекономити, навчився виливати й гіпсові копії, дуже подібні до оригінальних.

 

Ілля Пясецький, 19 років, підкорює гори босоніж

 

Ходити босоніж по гірським вершинам Ілля почав випадково. Одного разу хлопець спробував підкорити Говерлу без взуття. Відтоді такий спосіб мандрів став для юнака традиційним. 

 

Уперше спробував піднятися на гору без взуття три роки тому на Говерлі. Я взяв у похід лише кеди, думав, що запасне взуття мені не знадобиться. Я не розраховував, що снігу буде по коліна. Кеди промокли і у мене не залишилося іншого виходу, окрім підніматися босоніж. Тоді я проходив так цілий день. Коли повернувся додому, дуже захворів. Я ще ніколи в житті так не хворів… Незважаючи на це, такий спосіб мандрування мені дуже сподобався.

 

Наступного року я уже свідомо не взяв взуття, а до ходьби босоніж готувався — декілька місяців перед поїздкою загартовувався. Під час наступних подорожей я ходив босоніж довше — якщо ми їхали на 5 днів у гори, то три з них я ходив без взуття. 

 

Звісно, смішно бачити очі туристів, які піднімаються зі спорядженням, у термобілизні, а ти ідеш босоніж, та ще й в шортах! Якщо дуже холодно і треба зігрітися, можна постояти на сонці: в Карпатах високо в горах воно світить яскраво. Під вечір у нас навіть ноги обгорали. Цьогоріч планую продовжити традицію: їду в Карпати на початку весни, і, звісно ж, без взуття!

 

Антон Стрілець, 25 років, захоплюється грою на гуді

 

Антон є власником унікального музичного інструмента — гуди, яку для нього створив майстер зі Світловодська. Гуда — музичний інструмент, який складається із двох з'єднаних між собою металевих сфер товщиною 1,2 мм. 

 

 

За освітою я музикант, граю на барабанах у черкаській групі. У вільний час захоплююся грою на унікальному музичному інструменті — гуді. 

 

"Познайомився" з ним випадково. Хотів купити собі глюкофон — тональний пелюстковий барабан, а натрапив на майстра зі Світловодська, який сам спроектував і створив новий музичний інструмент — гуду. Так що це цілком українська розробка. Я був одним із перших у світі, хто зробив замовлення. Зараз гуду купують люди з Росії, США та країн Європи. Коштує інструмент близько 400 доларів. 

 

Гуда — це щось середнє між хангом і глюкофоном. Гра на гуді — це суцільна імпровізація, для якої потрібно натхнення та особлива атмосфера. Інструмент органічно звучить на чайних церемоніях, заходах у східній стилістиці. Пам'ятаю, колись мене запросили пограти на гуді в пабі, це було зовсім не те. Потрібна особлива атмосфера. Коли граю, відпочиваю душею і тілом, це особливий релакс. 

 

Інструмент створює незвичний звук, який мало хто чув. Найкраще гуда звучить у парі з духовими.Для Черкас це ексклюзивний музичний інструмент: окрім мене, на гуді більше ніхто не грає. Кожна гуда — індивідуальна. По-перше, майстер не кожній людині погодиться виготовляти інструмент. По-друге, гуда неповторна, адже ноти і зовнішній вигляд добирають безпосередньо під клієнта. 

 

Дмитро Зборовський, 24 роки, займається слеклайном

 

Слеклайн — ходіння по канату чи спортивній стрічці довжиною 10-20 метрів та шириною від 15 до 50 мм. Це заняття можна поєднувати з акробатичними трюками чи навіть бігом. 

 

Ми почали займатися цим спортом групою із 10 осіб у парку 30-річчя Перемоги. Під час першого заняття мені вдалося зробити аж п'ять кроків. Із часом я навчився сідати, підійматися, робити різні акробатичні трюки, ходити задки...

 

Коли йдеш по стрічці, важливо дивитися в одну статичну точку. Я люблю фокусувати погляд на кінці слеку. А для кращого балансу потрібно вчитися якомога довше тримати рівновагу, стоячи на зігнутій нозі. Допомагати собі можна другою ногою та руками. Займаюся слеклайном кожного року, щойно стає тепло і сухо. Навіть замовив власну стрічку для занять в Німеччині. Влітку, коли їдемо відпочивати, натягуємо слек над водою — це називається вотерлайн. 

 

Особливого взуття чи спортивних вмінь це хобі не потребує. А користі від нього чимало: тренується вестибулярний апарат, працюють майже всі групи м’язів, загартовується характер. У своєму хобі я вбачаю і філософський підтекст. Знайти статичну позицію складно, бо тебе водить з однієї сторони в іншу. Якщо ж є ціль, то все вийде. Все так, як в житті.

 

Цьогоріч планую зайнятися хайлайном. Тут використовують стрічки у 2-4 рази довші від слеклайну (50 чи 100 метрів). Окрім цього, у хайлайні ти ходиш високо над землею. Для першого разу планую натягти слек на Мосту кохання...

 

 

Вікторія Єресь, 27 років, створює прикраси способом піксель-біту 

 

У дитинстві Вікторія  полюбляла грати на приставках з обмеженою піксельною графікою. Робити речі піксель-бітом дівчину наштовхнула серія прикрас, яку вона побачила у мережі. За рік Вікторія навчилася виготовляти різні цікаві та оригінальні речі: брелоки для ключів, підставки для чашок, значки та інше.

 

Більше року тому я побачила в інтернеті серію прикрас із піксель-біту. Це дало поштовх до початку "творчості". Спочатку робила тільки кулони і підставки під чашки, потім брелоки до ключів та підвіски на рюкзаки, а згодом і брошки, заколки, невидимки для волосся, значки. 

 

Матеріали для таких прикрас коштують не дуже дорого. Ускладнює роботу лише їх пошук. Частіше всього купую необхідне в інтернеті, просто різні деталі треба брати на окремих сайтах. Інколи знаходжу матеріали на території Украіни, іноді доводиться замовляти з Китаю.

 

Процес створення цих прикрас нагадує медитацію: кожну окрему частинку (піксель) треба поставити точно на своє місце, у правильному порядку, і тоді вийде чудовий малюнок. Виготовлення однієї тако речі займає 20-30 хвилин. Але я можу цілими днями, а то й тижнями сидіти й творити, відволікаючись лише на їжу та сон. Це так затягує…

 

Усього я зробила близько 300-400 прикрас. Спочатку виготовляла лише для себе. А коли моя колекція стала дуже великою, почала дарувати їх друзям. На мою думку, це захоплення актуальне сьогодні через бум на ігри "Майнкрафт". Найбільшими поціновувачами моїх прикрас є геймери, любителі фільмів та мультиків 90-х.