За останні три роки більше трьох мільйонів українців покинули свої домівки і виїхали за кордон на постійне проживання або на тимчасові заробітки. І лише торік, за даними черкаської ДМС, країну покинули 224 жителі Черкаської області. До пошуків кращої долі їх подекуди спонукають складна економічна ситуація в країні, відсутність високооплачуваної роботи за фахом тощо. Однак за кордоном на наших громадян не завжди чекають золоті гори, а офіційне працевлаштування і взаємовідносини з роботодавцем мають свої підводні камені.

Подробиці дізнавався кореспондент vikka.ua.

За 25 років Незалежності України, при населені 35 мільйонів людей, за неофіційною статистикою виїхало працювати та жити за кордон понад сім мільйонів осіб. Черкащани – не виключення. На роботу за кордон їдуть ті, хто хоче швидко заробити гроші. Зокрема виїжджають люди, які не мають фахової освіти чи досвіду роботи, але трапляються й такі, що змінюють престижні професії удома на можливість заробити більше.

За останніми даними, українці найчастіше обирають Польщу, Угорщину та Словаччину, хоча кожна країна має свій асортимент найпопулярніших вакансій. Наприклад, в Естонію та Німеччину часто виїжджають на ремонтно-будівельні роботи, у Данію та Голландію – на ферми, у Фінляндію та Швецію – на збір ягід.

На сезонну роботу до Естонії черкащанка Анна Пустовіт разом зі своїм чоловіком їздить вже третій рік поспіль. Жінка розповідає: якщо людина їде вперше, мріяти про великі зарплати не варто, бо є дуже багато випадків, коли людям обіцяють одні умови, а на місці їх очікує зовсім інше. Такі розчарування призводять до того, що людина збирається і їде додому або залишається на роботі лише на короткий термін.

"Треба бути дуже обачними і ретельно все перевіряти, а не сліпо вірити всій інформації про роботу, навіть якщо вам її радять ваші знайомі, – говорить Анна. – В Естонії до наших людей погано ставляться самі ж українці, які тривалий час там проживають. Вони можуть зневажливо себе вести чи елементарно надурити".

Сімейна пара вперше їхала через агентство. Вони потрапили на збір полуниці. Після закінчення сезону господар знайшов їм другу роботу і вони потрапили до іншого роботодавця на збір яблук.

"Ми їхали вперше в 2014 році, коли розпочалися бойові дії на Донбасі і дуже переймалися, як ми будемо працювати в Естонії, адже вона на кордоні з Росією. Особисто я адаптувалася вже за два тижні. Всього за три роки, що ми там працюємо, жодного разу нічого поганого в свій бік не почули. Естонці – народ достатньо добродушний і дуже гарно ставиться до нас, українців, – розповідає Анна. – Працюємо літо, осінь і трохи взимку. Господар, до якого ми третій рік вже їздимо, має свій маленький завод з переробки яблук, тож ми лишаємося аж до Нового року. Взимку ми в Україні, а потім знову на літо їдемо працювати".

На оренду житла сімейна пара не витрачається, його надає роботодавець. А на харчування кожен витрачає близько 100 євро на місяць. Говорять, що це з можливістю в міру погуляти.

"Оплата в нас погодинна. Працюємо по десять годин шість днів на тиждень, більше працювати не дозволяють. У середньому кожен з нас заробляє по 700 євро на місяць", – ділиться Анна.

Черкащанка розповідає: коли їхали з чоловіком уперше, то набрали з собою багато зайвого багажу, особливо продуктів, які наступні роки вже не везли.

"Ціни фактично не відрізняються від наших, тому брати цукор, сіль тощо – не варто. Не можна перевозити через кордон м’ясні і молочні продукти, їх забирають, – пояснює вона. – Речі потрібні трохи тепліші, ніж для нашого клімату, адже літо в Естонії коротке і там прохолодніше. Аптечку брати потрібно, адже ліки там дорожчі, ніж у нас. А ось, наприклад, аналог нашого "Цитрамона" там відпускають тільки по рецепту".

З 1 січня 2018 року відбулося багато змін до візового режиму. Зокрема в тій самій Естонії раніше люди працювали нелегально або напівлегально. Відкривали або польські робочі візи, або взагалі литовські туристичні на три місяці. Наразі роботодавці за власний кошт зможуть відкривати працівникам робочі візи на дев’ять місяців, працівники ж у візовому центрі нічого не платять.

А ось із Польщею, до якої лише торік офіційно виїхали 1 мільйон 300 тисяч українців, стало все інакше. Директор мережі візових агентств Ярослав Мазур розповідає, що Польща із січня ввела зміни щодо дозволів, які видавалися на руки українцям для оформлення візи. До цього часу працівники могли в’їхати до Польщі на підставі запрошення роботодавця – так званого освядчення.

"Це дозвіл на роботу, який видається на півроку. Раніше його безкоштовно оформлювали роботодавцям у місцевих центрах зайнятості. Із січня 2018 року цей дозвіл став платним – 30 злотих, і трохи змінив свій характер. Якщо раніше в ньому було вказано про намір працевлаштування, то зараз – про саме його факт, – пояснює він. – Також була створена єдина центральна база, яка контролює видачу цих запрошень. Якщо роботодавець дав запрошення українцю і працівник після отримання візи протягом семи днів після вказаної дати в’їзду в країну не з’явився до роботодавця, то запрошення анулюється також в центрі зайнятості роботодавцем".

Експерт пояснює, що раніше цей документ можна було отримати із дня на день, а наразі потрібно очікувати від семи до тридцяти днів. Раніше при зміні роботодавця в українця не було таких бюрократичних проблем, а зараз ретельно все перевіряється, чи не прив’язаний працівник до когось іншого.

"Зараз змінилася сама бюрократична складова у Польщі щодо працевлаштування українців. В Україні ж нічого не змінилося, все лишилося, як було. Там тепер умови роботи для українця і поляка рівні, а для наших людей здебільшого навіть кращі. Іноді українцям надається безкоштовне житло, яке не надається полякам", – пояснює Ярослав Мазур.

Наразі є дуже багато робочих місць, де досвід роботи не потрібен. Деякі роботодавці готові безкоштовно навчати для себе робітників, видають їм відповідні дипломи та сертифікати, також відправляють їх за власний кошт на курси підвищення кваліфікації.