Військовий із Черкащини Олег Мельничук уже майже чотири місяці перебуває у російському полоні. Гідно витримує засідання "суду" і відмовляється давати будь-які свідчення "слідству". Для черкащан Олег уже герой, який мужньо боронить честь України, повідомляє vikka.ua.

Аби люди більше знали про своїх незламних земляків, впізнавали їх на вулицях міста, про одного з них – смілянина Олега Мельничука – журналісти телеканалу "Прямий" створили сюжет.

Назва буксиру "Яни Капу" з кримськотатарської мови означає "нові ворота". І символізму цьому судні точно не бракує. Адже його назва походить від точнісінько такого ж імені містечка на півночі окупованого Криму – території, захопленої ворогом. А згодом і сам буксир повторив долю однойменного міста.

"З п’ятої ранку до десятої чи до одинадцятої ранку їх жорсткого намагалися таранити, постійно була навала. Хлопці молодці, ухилялися від цих таранів", – каже тато військовополоненого Михайло Мельничук".

25 листопада 2018 року кілька годин маневрував та відводив судно від ударів на капітанському містку 23-річний Олег Мельничук – ще такий юний, і вже капітан. Чоловік точно захищав щось більше, ніж просто екіпаж та корабель. Адже він знав, що одного разу росіяни вже намагалися захопити "Яни Капу", але тоді окупації вдалось запобігти.

"Після Придністров’я він вступив у Одеське училище на штурмана корабля. Відучився, закінчив. Після закінчення по розподіленню його поставили командиром рейдового буксиру "Яни Капу", який також вийшов з Криму, з окупації. І з того часу він на ньому проходив службу", – розповідає про сина Михайло.

Перш ніж вийти на капітанський місток, Олег мав усі шанси зробити кар’єру не на морі, а на великому рингу чи, принаймні, професійному льоду – хлопець з дитинства був закоханий у спорт. Спочатку – у боротьбу. Згодом – у хокей. Мама Олега і досі з неабияким хвилюванням зберігає маленькі перемоги великого героя.

"Його улюблена річ – ключка. Він попросив ні в якому випадку нікуди її не дівати, тому що для нього це теж спогади. Як талісман він хоче зберегти, щоб показати, напевно, своїм дітям, внукам і правнукам", – зазначає пані Лариса.

Та мріям Олега суходіл був занадто тісним. Тим паче, поруч завжди був головний вихователь – батько. Військовий, сильний та мужній. Олег, який так пишався татом, хотів, аби й тато пишався ним. Відтак 2014-го Олег йде служити в берегову охорону.

І вже за 4 роки потому – полон.

"Звичайно, я чотири дні плакала, не їла і не пила. Якби б могла – крилами летіла", – каже Лариса Мельничук.

Наступного разу мама зустріла свого сина вже на чужині – під час суду у Москві. Неспокійне серце до останнього не знало, чого чекати. Її хлопцеві лише 23 – а він уже у полоні. Але при зустрічі вона побачила вже такі серйозні чоловічі очі.

umoloda.kiev.ua

"Я встигнула протягнути руки і сказати: синку, я тебе люблю і пишаюсь. А син, настільки він сильний і воєнний, він мені сказав: "Мамо, чого ти приїхала. Ще б я за тебе тут би не хвилювався". Тяжко дуже, страшно, лячно. Але одночасно – гордість. Значить, я виховала достойного сина в країні", – мовить Лариса.

 

Як на морі, так і у суді, син офіцера не відступив. І хоч там вони стояли у штатському, оточені чужинцями, Олег Мельничук лишився капітаном свого судна, з витримкою військового, показавши: нехай під залпом пострілів, нехай під тиском ворога – але вони вистоять.

"В принципі, я другого нічого й не міг подумати про сина. Я знав, що він витримає. Пишаюсь ним, а також тим, що він робить все так, як я його вчив, і так, як будь-який інший справжній чоловік зробив би для своєї країни", – впевнено каже Михайло Мельничук.

Схожий наче на дві краплі одного моря, на зустріч з моряком чекає ще і його брат Ігор. Вони з Олегом – двійнята. Найближчий до Олега з першої хвилини народження Ігор вже рахує кожну хвилину до їхньої зустрічі тут, вдома. Чекає на Олега в Одесі і його кохана дівчина.

За іронією долі, саме Олег Мельничук змусив окупантів заговорити українською. Ще на першому суді в анексованому Криму моряк попросив перекладача з російської. Ось так не заплановано в українському Криму на п’ятому році російської окупації знову вголос заговорили нашою, забороненою там мовою.

Тож, якщо мужності одного офіцера, капітана "Яни Капу" Олега Мельничука стало, аби повернути на півострів мову, нам стане сил повернути назад і Крим, і 24 українських героїв додому.