Сьогодні багатьом черкащанам знову здається, що війна – далеко. І лише звуки сирен нагадують про те, що ні – у війні вся Україна. Однак не забувають про це ні дня волонтери, які постійно допомагають військовим на передовій, аби фронту не було тут, у Черкасах.

Журналісти видання ЗМІ.ck.ua поспілкувались із волонтерами Центру допомоги армії та дізнались про те, як працює "невидимий" фронт та чому волонтерство так важливо під час війни.

Центр допомоги армії в місті Черкаси функціонує ще з 2014 року. Ним керує досвідчена волонтерка Оксана Циганок. Зараз тут на постійній основі працює близько 100 осіб, які задіяні в різній роботі. Близько 95 відсотків – жінки. Саме тут вони знайшли своє місце та віддають частинку себе, аби перемогла вся Україна, а захисники змогли повернутися додому до своїх рідних.  

"У жінок нема проблем із перетином кордону, не треба брати дозвіл. Тому наші дівчата шукають автомобілі за кордоном, перевіряють їхній технічний стан, переганяють до нас. Тут ми ще їх ремонтуємо та перефарбовуємо у зелений колір та відганяємо на фронт. Так само у нас жінки доставляють і квадрокоптери з тепловізорами. Ми можемо все", – каже вона.

"Волонтери – насправді герої": як функціонує Центр

Оксана Циганок розповідає, що центр має декілька напрямів: гуманітарний, медичний, харчовий, плетіння сіток і кікімор тощо. Робота починається о 10:00 ранку. Сюди приходять люди різного віку та статті, а також різної професії. Дуже багато допомагають переселенці, яким вдалось втекти з точок бойових дій. Тепер тут вони хочуть допомогти захисникам.

"У нас був кістяк ще з 2014 року, але після повномасштабного вторгнення люди почали підтягуватися ще. Роботи дуже багато, особливо було важко спочатку, бо на нас була ще й тероборона. Зараз насамперед намагаємося допомогти військовим на передовій, адже якщо вони вистоять, то фронт не прийде в Черкаси", – каже Оксана Циганок.

За її словами, до Центру доєдналося багато переселенців, які вдома мали свої бізнеси, але все одно вантажать речі, плетуть сітки. Однак не всі люди розуміють, хто такі волонтери.

"До нас прийшла колись людина і почала говорити з претензіями, що в нас тут їздять на іномарках. Волонтери – це не злидні. У нас є що їсти, але ми хочемо допомагати іншим. Тут всі люди самодостатні й з великим серцем", – розповідає керівниця Центру допомоги армії.

Волонтери не тільки збирають продукти, необхідні речі, машини, але й самі везуть усе це на фронт. Так, Оксана Циганок за весь час роботи їздила на передову вже близько пів тисячі разів. Один з останніх – 10 травня відправляють захисникам два пікапи та бус із потребами для військових.

"У нас божий захист. Краще нього нічого нема. Я часто кажу: "Якщо Бог не врятує нас, то нічого вже не врятує". Волонтери – насправді герої. Ми вже оце який рік не можемо зупинитися. Ми старалися зробити запаси, бо в перші дні не знали, що і як буде. Може, у нас не було б електроенергії і довелось би на вулиці готувати і годувати всіх. Ми були готові до всього. І до того, що доведеться тут залягати й валити по танках. Ми вже вісім років у війні, тому були підготовлені до цього. Нам немає куди тікати, у нас тут діти. Я звідси нікуди не буду їхати", – каже Оксана Циганок.

Заступниця голови Центру Іванна Дубова також декілька разів виїжджала на фронт. У неї з 2014 року служить чоловік і перша її поїздка була до нього.

"Коли їдеш до свого, рідного, то нічого не страшно. Так, буває, їдеш і чути, як усе летить поряд із тобою, вибухи чути, але в тебе є задача – відвезти й все. Дівчата, коли їздять, то все те саме. Вони їздять часто під обстрілами. Страшно всім, але ж хтось має це робити. Ми збираємо, ми відвозимо. Волонтерство – це складно й це нормально, що не всі це можуть робити", – каже вона.

Також Іванна Дубова розповідає, що в Центрі постійно є якісь потреби. Запити отримують повністю з усієї лінії фронту, в основному це, звісно, черкащани. Запити є як офіційні з листами від військових частин, так і просто в телефонному режимі. В основному вся допомога, яку тут збирають, йде на передову. Всі корисні речі волонтери стараються віддати туди, де зразу вони будуть виконувати свою роботу. Майже щодня на фронт із волонтерського центру відправляють щонайменше один-два екіпажі.

Тільки через Центр допомоги армії в Черкасах було перевезено для захисників на передовій до 30 пікапів. Автомобілі постійно потрібні, тому що часто військові потрапляють під обстріли – машини згорають, а разом із ними й речі, які там були. Про один із таких нещодавніх випадків розповідає пані Оксана: "Є «Брати по зброї", вони своєю групою пішли на фронт у найбільш гарячу точку. Ми їм два тижні назад пригнали пікапи. Вони потрапили в обстріл. Одна така машина змогла вивезти 17 наших черкащан і тільки один легкопоранений. Але автомобілі були розстріляні й пошкоджені, тому в них знову є потреба. Фактично їм вистачило на два тижні машин. Нам уже дуже важко скласти докупи таку суму. І люди вже наші видихались. Та ми не здаємось, виходимо всілякими методами, шукаємо кошти з-за кордону».

Зазвичай на передову відправляють їжу, генератори, спальники, каремати, а цього разу ще й  бензинову помпу для прокачки води.

"Генератори постійно возимо, а таку помпу веземо вперше. Ми збирали на неї гроші, вона коштує близько 9600 тисяч. Вона знадобилась нашим танкістам. Постійна потреба є в спальниках та карематах. Ці речі швидко псуються, якщо хлопці потрапляють під обстріл. Вони відходили з позиції, погоріло все, тому доводиться збирати все заново й везти. Крім всього корисного, що ми веземо, хочеться порадувати ще й смачненьким. У нас є дівчата, які дома роблять вареники, булочки, смаколики – і ми все передаємо їм. Тортики постійно пакуємо. Окремо закуповуємо турнікети, планшети", – розповідає заступниця голови Центру Іванна Дубова.

Оксана Циганок додає, що на сьогодні армія добре нагодована, адже для цього працює вся Україна, проблема з їжею може бути тільки в тих точках, куди волонтери фізично не можуть дібратися, щоб доставити все необхідне.

"Вони радіють всьому домашню, як діти. Сьогодні нам допомагає бізнес, дає курей. Так, мішок курей смажить моя дитина. Вони невеличкі і вона смажить їх як курчата табака. Інші роблять відбивані та котлети, також готують вареники. Ще купили апельсинів, помідорів та огірків. Хочеться зелені, завжди просять солодкі напої, енергетики, печиво та тортики", – каже волонтерка.

Пригадує, що перші місяця було важко, переймались, що нічого немає і всі необхідні речі треба десь шукати, але тепер уже втягнулися і не можуть уявити себе без волонтерства.  

"Не вистачає золотих волонтерських ручок": як плетуть сітки та роблять кікімор

Один із напрямів роботи в Центрі – це плетіння сіток та створення кікімор для військових на передовій. Координує цю роботу Ольга. Вона розповідає, що матеріали для сіток беруть у цехах, де шиють військову форму, також закуповують у секондхендах, а ще приносять люди. Але тканина обов’язково повинна бути відповідного кольору: пісок, коричневий, всі відтінки оливи, сірий, без блиску, камуфляж тощо.

"Нам не вистачає волонтерів саме для такої роботи, не вистачає золотих волонтерських ручок. Всі, хто до нас приходять, працюють зранку й до вечора. Дуже багато тут переселенців, які на собі  відчули, що таке війна й наскільки захисникам потрібна наша допомога. Вони віддають себе повністю й хочуть допомогти по максимуму", – каже вона.

У Центрі також роблять і основу для сіток. Над цим працює Василь. Він виготовляє основу вручну. Сам має роботу, але у вільний час приходить сюди, аби допомогти, чим може й так захистити Батьківщину.

"Коли не можна було купити сітки, то він нас дуже виручав і зараз це робить. Він плете основи та робить викройки для сіток. Це дуже потрібно", – розповідає Ольга.

Стрічки для плетіння робить Марина. Вона також у вільний час приходить до Центру, аби допомогти, й засиджується до самого вечора. На плетіння сіток дівчата приходять і в неділю, й у суботу. Пані Марина розповідає, що площа однієї сітки становить 8 на 12 метрів. Тому на три сітки приблизно треба 200 квадратних метрів тканини, яку вручну так само ріжуть волонтери.

Лариса Онісімова волонтерила сама, а в 2018 році доєдналася до Центру допомоги армії. Зараз вона координує роботу по плетінню сіток. Каже, що таке заняття їй допомагає відволіктися. Однак сьогодні поменшало добровольців, які готові так само поринути в це заняття, як пані Лариса.

"Раніше не вистачало сіток, було так багато людей. Стояли і з одного боку й з іншого, а тепер не вистачає на одну сітку рук. У десять разів поменшало людей. Не обов’язково плести цілий день. Людина може прийти на годину чи на дві, скільки зможе. Це дуже легко, сітки в нас плетуть люди абсолютно різних професій", – каже волонтерка Лариса.

Сьогодні робить кікімору родина з Добропілля Донецької області. Вони до Черкас приїхали 5 квітня й відразу вирішили зробити свій вклад у перемогу, тому почали шукати, де можна волонтерити.

"Зараз чомусь люди розслабилися, мало приходять допомагати. У нас син військовий, коли ми приїхали, то вирішили зробити свій вклад у перемогу. Ми обійшли школи, хотіли брати участь у виготовлені сухих борщів, але не знайшли. Тоді прийшли сюди і тут дівчата розповіли, що можна плести сітки та робити кікімори. У нас виходить більше їх робить, тому вирішили над цим і працювати", – каже переселенка Лідія.

Заступниця голови Центру допомоги армії Іванна Дубова розповідає, що є постійно потреба в руках, які будуть плести сітки та робити кікімори.

"Це те, що справді рятує життя. На передовій вона використовується снайперами. І коли ми бачимо їх у роботі, то ми розуміємо, що вони справді ховають військових. Наші волонтери обирають різні кольори до різних місцевостей. Зелені туди, де висока трава, а пісочні під вигорівшу траву. Віддаємо їх туди, де яка місцевість. Це важка робота, бо таких сіток та кікімор потрібно багато. Якщо виїждаємо, то їх повинно бути 5-7. А щоб сплести одну, то це треба декілька днів, якщо плете одна людина", – каже вона.

Тож Центр допомоги армії запрошує всіх охочих доєднатися та приходити, щоб плести сітки чи робити кікімор.

"Крім ліків, кладемо дитячі малюнки": чим ще допомагають волонтери в Центрі

Пані Людмила допомагає переселенцям із одягом, але також разом з іншими волонтерами вони збирають речі для військових, які нині перебувають у лікарні. Наразі в Центрі є потреба в чоловічому одязі: футболках, спортивних штанях та взутті. Також для захисників збирають постіль, подушки, матраци та ковдри. За її словами, на сьогодні переселенці продовжують звертатися, але так само постійно відбувається поновлення запасів одягу, люди приносять те, що мають і можуть віддати.

"Нещодавно одягала жіночку з Харкова. Вона розплакалась. Ми повністю її одягли. Вона прийшла плести сітку сьогодні у зимовому взутті. У чому вони тікали, в тому й приїхали. Вона сказала, що в Черкасах дуже гарна аура, тому вирішила залишитися тут, попри те, що мала можливість виїхати в Німеччину. Сказала, що буде плести сітки, щоб віддячити й щоб допомогти нашим захисникам. До того, як приїхала, вона волонтерила вдома. Вони готували їжу та розвозили. Але її будинок розбомбили. Ми вже всіх переселенців, які з нами тут працюють, знаємо, багато хто вже повернувся додому. Але там вони все одно продовжують допомагати", – каже Людмила.

У Центрі допомоги армії також є медичний відділ. Це невелика кімната, наповнена великою кількістю коробок, усі підписані, а всередині – ліки. Волонтер Олег незабаром закінчує Вінницький медичний університет, а у вільний час волонтерить тут. Як він розповідає, нещодавно в них з’явилися стелажі й це дозволило трохи впорядкувати всі медикаменти.

"У нас є багато коробок із групами фармакологічними: інфузійні розчини, серцеві, антигіпертензивні препарати, антибіотики. До нас приходять запити з гарячих точок із списком ліків, які там зараз потрібні. Ми це складаємо та відправляємо туди", – каже Олег.

Також тут формують індивідуальні аптечки для кожного українського захисника. Волонтери самі їх відшивають та наповнюють.

"Складаємо туди перев’язувальний матеріал, знеболюючі, активоване вугілля, травматичні ножиці, турнікет, кровоспинний бинт, некомпресійні голки тощо. Це потрібно, якщо є поранення пульове в грудну клітку, то щоб військовий зміг попередити розвиток пневмотораксу. Крім ліків, ми кладемо туди малюнки та обереги, які роблять діти. Для військових це дуже приємно. Здається, що це всього лише аркуш із малюнком, але це дуже піднімає бойовий дух нашим захисникам", – каже Олег.

Він додає, що завжди є потреба у мультисимптомних порошках, каплях в ніс та очі, хлоргексидині, турнікетах, бинтах тощо.

Інна Лук'янченко в цивільному житті – адвокатка, але з 2021 року вона почала волонтерити в Центрі допомоги армії. Зараз забезпечує харчуванням тероборону та підрозділи у зоні бойових дій. Також разом із Оксаною Циганок вона здійснювала поїздку на фронт до Маріуполя, коли територія ще не перебувала під окупацією. Каже, що не розуміє, як можна бути осторонь та байдужим, коли в країні відбувається війна.

За її словами, нині на їхньому напряму рук вистачає. Також виготовляють і продукти власного виробництва, зокрема, є дві пекарні, які готують по 500 пиріжків на день, які волонтери розвозять для бійців у теробороні, а також на передову.

"Якщо це розвідка, то в них в основному сухий пайок, це в упаковках консерви, тушонки. Якщо це війська, які стоять на позиціях, то там можна тушонку в склі й кухня в них є своя, тому можна вже й інші продукти відправляти. Нам не вистачає кави, цукру, рафінату, чаю. Хлопці дуже люблять солодке, також енергетичні батончики з горішками – це те, що підтримує їх. Шоколаду дуже радіють", – пригадує Інна Лук’янченко.

Кошти в Центр надсилають небайдужі громадяни з України та з-за кордону. Центр допомоги армії шукає контакти і в США, і в країнах Європи. Активно допомагають волонтерам і представники місцевого бізнесу. Кожен може долучитися до допомоги або фінансово, або працюючи в Центрі.

"Війна – це важке випробування. Але до нас заходить озброєння від НАТО. Я впевнена в тому, що перемога буде за нами. Я впевнена, що разом із військовими-друзями, які воюють вже 9 рік, поставлю наш український прапор у Луганську та Донецьку, а тоді покупаюсь у Севастополі. Якщо ми не доб’ємо цього ворога і не розвалимо його, то наші діти й внуки будуть знову воювати. Але цього так не хотілось би. Ми все це робимо, що наші діти жили в мирі. Є віра в те, що все-таки зійде українське сонце, коли ми погасимо оцю російську недоімперію", – каже Оксана Циганок.

Підготувала Світлана Небилиця