Блогер Людмила Стягайло розповіла, як витримати непередбачувані зміни у житті і не втратити віру в себе.

Рік тому Людмила Стягайло хотіла провести час у таборі в Карпатах, де зібралася молодь, щоб обмінятися досвідом або усвідомити власну силу. Як фінал – піднятися на Говерлу і зрозуміти, які їм доступні вершини. А вже дома втілити це у життя. Та за чотири години до відправлення потягу з ЧеркасЛюдмила дізналася новину, яка змінила плани. Говерлу довелося змінити на лікування онкологічної хвороби. Лімфома Ходжкіна 4-ої стадії, – так було написано у довідці.

Про це дівчина розповіла черкащанам під час «Конференції історій».

ЧИТАЙТЕ: "Найбільша цінність – відносини з людьми", – Нік Курат у Черкасах розповів історію свого успіху

«У цей момент я подумала: «Говерла, прощавай». З тим, до чого готувалася рік, довелося попрощатися. Потрібно було зосередитися на одужанні. Разом з тим, це було викликом – звернутися до людей і розповісти про проблему. Як відреагують люди, що скажуть, невідомо чого очікувати від знайомих і незнайомих? Але їхні відгуки мене здивували. Навіть коли тяжко, друзі залишилися поряд. Інші – здивували увагою та добротою. Ти їх не знаєш, але усі підтримали: хто словом, хто ділом», - згадує Людмила Стягайло.

Дівчині порадили налагодити зв'язок із людьми, які відгукнулися, шляхом ведення персонального блогу. Розповідати із середини, що відбувається в онкодиспансері, як проходить лікування. І Людмила спробували ділитися своїми думками. Завдяки щоденнику, відреагували на проблему люди із-за кордону.

«З часом почала розуміти, що люди на мене оглядаються. Навіть працівники лікарні підходили і запитували про що я написала. Відчувала, що не сама. Завдяки хворобі усвідомила, що сходження на Говерлу було способом довести собі, що я чогось варта. Ця хвороба показала, що не  у Говерлі світ. Людина цінна сама по собі. Надихає і змінює світогляд те, що незнайомі люди готові тобі допомогти. Ти живеш і це вже прекрасно», - говорить дівчина.       

Людмила зрозуміла, що організм – сильний і не так просто його здолати. Це демонстрували і інші пацієнти. Слова «хіміотерапія», «онкохворба» наштовхували на думки про безвихідь та втрату.  

«Стає невідомо, чому організм запустив програму самознищення. Є різні думки: це наслідок прихованих образ чи проблеми. Я думаю, що хворобу потрібно сприймати як випробування. Окрім роботи лікарів та підтримки друзів, це усвідомлення своїх ресурсів», - розповіла Людмила Стягайло.

За її словами, в онколікарні є особливе відділення, де людина опиняється сама в палаті, оскільки має низькі показники і організм не може боротися далі. Єдине, що можна там робити – це чекати, поки показники відновляться. «Це можна назвати своєрідною бездіяльною діяльністю, адже щось в організмі каже «Ти маєш жити». Минуло півроку і коли бачу оголошення людей, які борються, не звертаю уваги на текст, а дивлюся на обличчя. По очах я намагаюся зрозуміти, чи розуміє людина, що у неї є сила. Яка вона? Покажи. У тебе все буде добре», - поділилася черкащанка.