"Все життя якось минає... Бог дає трохи часу і то добре. Ти замислюєшся що всі проблеми то зовсім не проблеми. Чекаєш наказу, і думаєш про життя геть з іншого боку.

Ти думаєш, що вся ця дічь, яка робилася біля тебе до війни, все що ти вважав надскладним, абсолютно не складне. Що вся твоя злість, яка накопичувалася від не прощення собі та людям. Тільки вона тобі заважала рухатися далі. Життя річ безцінна, і це гірко, що війна може преривати його. Багато знайомих, прекрасних життів поповнили небесне воїнство

Дивишся, люди в яких щось є спокійно посідали у свої вакууми, в свою зону комфорту, боячись втратити ілюзорну стабільность. Адже все що нажите "не посильним трудом", дуже важко втрачати. Знаю, сам втрачав, не через війну.

Слухаєш брехуна Арестовича. Посміхаєшся... Насправді відбувається велика різня. І вона не закінчиться за 2-3 тижні. Хоча всі це зрозуміли. Недавно президент сказав, що на фронті гине до 100 чоловік.

Такими темпами якщо війна продовжиться на рік, - це 35 000 життів, тільки одних військовослужбовців. Приблизно такі ж цифри називали ЗМІ про втрати в АТО в перші 3 роки.

Ви уявіть 35 тисяч сімей не побачать своїх батьків, братів, чоловіків. Помножте цю цифру на 5 і ви отримаєте приблизну цифру серед цивільного населення. Плюс депортації в фільтраційні табори, а це ще до 150 -250 тис. чоловік. А тепер ви маєте жахливу і правдиву картину. Майже півмільйона мільйона людей, якщо рахувати тільки окуповані території, на даний час, площею 125 000 кв. км. А це майже вся Італія, половина Німеччини, або разом взяті Австрія і Швейцарія. Третина мільйона, гине....

І ця вся штука відбувається тільки тому, що люди почали ставати пацифістами і хотіти миру в недалекому 2015. Боягузтво нам дорого обходиться, ще дорожче обійдеться і це.

Але я бачу як людям стає все одно. Навіть тим хлопцям, що сумлінно стояли на блокпостах, і десь подівалися.

Будь-яку війну виграють не армія, не держава, і не політики. Війну виграє народ - своєю колективною свідомістю".

Григорій Чуб,

спортивний тренер, захисник України