П’ять років тому у їх дім увірвалася біда. Несподівано захворіла мама – лікарі поставили Людмилі Шапошник діагноз – хвороба Бехтєрєва, – запалення суглобів хребта. Чоловік не витримав такої відповідальності, сказавши: «Я чужого болю не відчуваю», покинув жінку з трьома дітьми і пішов до молодшої, пишуть Вечірні Черкаси.

 

Людмила залишилася сама зі своїм горем та трьома дітками: на той час десятилітнім Владиславом, шестилітньою Юліаною і трирічною Ангеліною. Та виявилося – дитячі плечики міцніші від чоловічих. Разом вони перебороли усі випробування долі, а завдяки допомозі небайдужих Людмила стала на ноги. Історія великої перемоги маленьких дітей потрапила на блакитні екрани завдяки передачі «Стосується кожного».

 

Біда не ходить одна

 

– Того дня прокинулася зранку – не можу встати. Ноги не ходять. Чоловік повіз у лікарню, зробили обстеження… лікарі не могли повірити, що у мене така хвороба, адже це хвороба чоловіків. Якщо не лікувати – врешті спаралізує, – розповідає Людмила.

 

До важкого захворювання Людмили додалася ще й травма. Жінка впала на вулиці і зламала ногу – знадобилася термінова операція. «Мені залишилося максимум півтора місяці, якщо не зробити операцію – я більше ніколи не ходитиму. Я дні рахую і години», – розповідала у ефірі Людмила.

 

–  Людмила моя кума і подруга. Ми знайомі 21 рік. Вона впала на вулиці через що і сталося отаке з її здоров’ям. Їй треба було робити операцію. Імплантат коштує 35 тисяч гривень, це неймовірна сума для цієї родини. Тож діти вирішили звернутися на програму, – роз’яснює сусідка Людмили Лариса Овчар.

 

Для радості, а не для горя  

 

– Через два місяці після того як Людмилі встановили діагноз - чоловік покинув її. Він знайшов собі молоду, яка не хворіє. Сьогодні він нічим не допомагає Люді та дітям. У шлюбі вони прожили вісім років. Жили добре, в злагоді, через що його вчинок ще більше усіх шокував, – розповідає Лариса Овчар. – Йому призначили аліменти, і на дітей і на Людмилу, оскільки Люда захворіла, коли була у шлюбі. Він подав до суду, аби відсудити у Людмили оті аліменти, там копійки – 400 гривень. А дітям він на сьогодні заборгував 50 тисяч гривень аліментів.

 

–  Коли ми жили разом, він у мене був золотий чоловік: і їсти готував, усе мені допомагав та як я заболіла, усе пішло догори дригом. Нас вважали ідеальною сім’єю, ми ніколи не сварилися, поганого слова один на одного не сказали. Усі були в щоці, що таке трапилося, – пригадує Людмила.

 

Владислав по своєму розуміє вчинок батька. Вважає, що той злякався обов’язків, однак не осуджує його.

 

- Він зібрав речі і втік, просто сказав, що в нього є інша. Але мама пояснила, що таке буває, не завжди люди можуть прожити все життя разом, – аналізує не за роками зрілий Владислав.

 

Покинувши сім’ю, чоловік пішов до іншої жінки, у нових стосунках народив ще одну дитину та і цю родину він залишав. 

 

Богдан Головченко, батько дітей, розповідає:

 

- З часом щось втратили, недодивилися, прийшлося розійтися – так буває, значить не доля. Люда дуже сильна людина, відповідальна до дітей, тому діти її й люблять.

 

Мати Богдана, бабуся дітей Надія Головченко байдужість сина пояснює тим що йому треба кошти і на другу сім’ю виділяти, окрім того й самому за щось слід жити.

 

Мамині янголи-охоронці

 

Коли чоловік пішов, поруч із жінкою залишилися її діти, друзі, куми і й сусіди. Сьогодні Владиславу 15, щоб допомогти мамі з молодшими сестрами, хлопчик закінчив комп’ютерні курси і намагається підробляти. Він зізнається, що навіть і не мріє про навчання у виші, адже по завершенню школи планує працювати, щоб полегшити життя мамі та сестрам.

 

Діти в усьому допомагають і підтримують маму: перуть, прибирають і їсти готують. Сусіди кажуть: ніколи не бачили їх недоглянутими чи запущеними. Мама їх усього навчила.

 

–  Наскільки хотіла дітей, і мені Бог послав троє. У мене діти різко виросли. Раніше допомагали ну як усі діти, а це самі все господарство ведуть. Самі навіть млинці навчилися смажити, прати. Дуже швидко усе хватають, дуже шкода, що так швидко втратили дитинство, – не нахвалиться жінка своїми доньками і сином, що повністю перебрали господарство на себе.

 

Діти ніколи не нарікають на життя, мають сильний дух і характер. Вони – команда, бо так їх мама навчила. Через що й встигають усюди.

 

–  Я за старшого, але коли затримуюся у школі – тоді Юліана за старшу, вона готує і прибирає. Ми поділили обов’язки тому нам не важко, – ділиться п’ятнадцятилітній Владислав. – Зараз практично усі обов’язки на нас, але ми звикли вже, втягнулися.

 

– Готуємо макарони, омлет, суп, кашу, пюре. Навчилися прати і знаємо що біле і кольорове окремо прати слід, – хваляться сестри Юліана та Ангеліна.

 

Сусіди розповідають: дівчатка часто плачуть, але так, щоб мама не бачила. Коли із жінкою таке трапилося, діти стелили біля ліжка матрац та спали біля неї, бо боялися залишати маму саму. Найбільше діти мріяли, щоб мама видужала та стала на ноги, і дитячі мрії здійснилися.

 

Після того як вийшла телепрограма, зусиллями школи, черкащан та усіх українців родині вдалося зібрати кошти. Людмилі провели операцію, вона пройшла успішно і жінка пішла на поправку. Сьогодні вона хоч на милицях, та вже самостійно може обходити не лише себе, а й дітей. Вона смажить своїм діткам млинці і, як і мріяла, може обійняти їх навстоячки. Кошти, які залишилися після операції, жінка планує віддати на операцію іншій дитині, що також потребує підтримки. Родина надзвичайно вдячна усім, хто їх підтримав. Своїм прикладом вони доводять – двері відкривають тим, хто в них стукає. Головне мріяти і вірити, і найзаповітніше обов’язково здійсниться.