Черкаси – місто спортивне. Баскетбол, футбол, бокс, бойові мистецтва – в цих видах спорту черкащани мають визнання і здобутки.

 

Проте мало кому відомо, що в нашому місті живе і розвивається…хокей, і навіть є хокейна команда з цікавою історією, пише in.ck.ua.

 

Із замерзлого Дніпра – на арену аматорської ліги 

 

Неофіційно ХК “Черкаси” існує давно, десь із 1998 року. Ентузіасти, які просто обожнювали хокей, почали збиратися дворовою командою, аби просто поганяти шайбу по замерзлому Дніпру чи найближчому болоту. Дехто навіть їздив до Києва, щоб пограти в складі аматорських команд на великому льоду. А коли на території спорт-готелю “Селена” в 2007 році відкрили перший в Черкасах льодовий каток, кількість хокеїстів-аматорів збільшилась, і щотижневі ковзанки переросли в регулярні тренування і офіційну реєстрацію повноцінної команди.

 

– Найвизначнішим для нас був момент, коли після певного періоду тренувань ми запросили до себе команду з Києва. Для них то була звичайна гра, а нас переповнювали емоції, ми були в захваті, адже грали зі справжніми майстрами. Серед нас же професійних спортсменів немає, всі – любителі, в реальному житті звичайні підприємці середнього класу.Коли відкрили ТРЦ “Екватор” з катком, перебазувались із тренуваннями туди. Орендували арену за власні кошти, закупили екіпірування, як у професійних спортсменів, пошили форму. І стали постійними учасниками ігор Аматорської хокейної ліги. Декілька сезонів підряд навіть займали призові місця там. Наша особливість в тому, що всі наші здобутки – це результат командної роботи, а не заслуга запрошених підставних гравців, як це роблять деякі інші команди, – розповідає гравець ХК “Черкаси”Артур Бакрадзе.

 

Найстаршому гравцю ХК “Черкаси” – 64 роки! Грати в хокей в такому віці – справжній героїзм, адже цей вид спорту потребує величезної витримки і концентрації. А родина Клюшньових грає в хокей цілим сімейним підрядом: батько і двоє синів. Колеги по команді жартують, що цих чоловіків навіть прізвище зобов’язує грати в хокей.

 

Черкасам потрібен лід

 

Коли “Екватор” закрили, Черкаси не просто стали єдиним в країні обласним центром без льодової арени, місто залишилось без хокейного майбутнього. Адже на катку тренувалися не тільки дорослі аматори, а й дитяча хокейна команда. Дітлахи спочатку їздили до Кременчука, а потім все зійшло нанівець, адже для результативної гри не достатньо одного тренування на тиждень. А більш регулярні поїздки батьки організувати не мали змоги.

 

У складній ситуації опинився і ХК “Черкаси”. Аби займатися своїм хобі, чоловікам теж доводиться раз на тиждень їздити до Кременчука чи Білої Церкви, де діють льодові катки. Одна така поїздка кожному гравцю обходиться в 200-250 гривень. Все тримається на голому ентузіазмі учасників. В ідеалі потрібно не менше трьох тренувань на тиждень.

 

– Для дітей закриття катка було справжньою трагедією. Наша команда декілька разів піднімала питання про будівництво арени в Черкасах, у нас є навіть земля і розроблений проект. От тільки коштів немає, але, окрім нас, це нікому не потрібно.

 

Якщо наше бажання здійсниться, і знайдуться спонсори, які вкладуть у це гроші (а за нашими підрахунками, потрібно не так вже й багато в масштабах статків мільйонерів – 100-150 тисяч гривень вистачить на будівництво катка, як на “Екваторі”), ми готові взяти на себе виховання хокейного майбутнього міста, тренувати малюків. Гравець нашої команди, Валерій Клюшньов, нині тренує дітей в Кременчуці, їздить туди по 5 днів на тиждень. Якщо в рідному місті будуть створені відповідні умови, він зробить все для розвитку хокею тут, – каже капітан команди Олександр Кучер.

 

Боротьба ХК “Черкаси” за право займатись улюбленою справою в рідному місті продовжується. Чоловікам важливе не лише розуміння чиновників, а й підтримка черкащан. Адже так приємно грати, нехай і на чужій арені, коли за плечима відчуваєш своїх вболівальників.