Бути художником – це не просто писати картини, а занурюватися з головою у процес їх створення. Так уважає Сергій Байрак, черкаський художник, картини якого перебувають у приватних колекціях у різних куточках земної кулі. Він пише портрети в стилі академічного живопису та поп-арту, пейзажі, копії картин, абстрактні полотна, художньо оформлює стіни будинків. Також створює ікони, іконостаси, розписує храми.

Перші кроки в живописі, улюблені стилі написання та прагнення до нових підходів – про це читайте в матеріалі Zmi.ck.ua.

 – Сергію, в одному з інтерв’ю Ви зазначили, що почали малювати ще з дитячого садка, а потім продовжили в художній школі. Якими були Ваші перші малюнки?

 – Із самого дитинства любив малювати і перші картини, мабуть, були як і в усіх – якісь палички, кружечки, цяточки. Далі я вже зрозумів, що ніс – це не дві цяточки, а щось об’ємне, й очі – не просто кружечки. Уже хотілося показати площину. Із часом я все більше і більше набував досвіду. Неодноразово цікавився, де нині ці малюнки, але, мабуть, їх уже немає. Моїх паперових робіт дуже багато і, якщо зберігати їх всі, то для цього треба декілька приміщень.

 – Ви пишете як і власні картини, так і копії відомих митців. Що Вам важче вдається: зобразити свою ідею чи передати стиль іншого художника?

 – Це навіть різні речі. Скопіювати – це міліметр за міліметром просуватися та зобразити те, що хотів показати той художник. Копія була завжди важчою тому, що написати те, що зробив інший художник і передати його почерк, мазки складніше, ніж власну. У свої картини я вкладаю душу та вміння. Адже там можна відхилитися та зобразити на полотні те, що склалося в уяві.

 – Ваша дружина, Юлія, теж художниця. Інколи ви створюєте картини разом. Як Вам працювати в тандемі?

 – Стараємося одну роботу вдвох не робити, бо може дійти до «мордобою». Жартую. Насправді, у нас дещо відрізняються стилі. Але ми знаходимо моменти, де підходить і їй, і мені. Ми прислухаємося один до одного і вирішуємо, як краще зробити. Вона більше вигадує, і це мені дуже подобається. Може моментально видавати ідеї, тільки встигай листки подавати.

 – Є художник, на якого Ви рівняєтеся?

 – Спочатку я хотів творчо «зростати» в роботах і до когось прив’язувався, тому такі художники були, але з часом змінювалися. У ті моменти, коли я копіював художника, у мене навички відкладалися, які переносив уже до свого живопису. У якісь періоди подобався Айвазовський, потім звернув увагу на Крамского, Рєпіна, Шишкіна. Їх насправді було дуже багато. Нині, мабуть, немає, бо я вже «виріс». Просто вже хочеться творити у власному стилі.

 – Які картини Вам подобається писати найбільше?

 – Такі роботи, як для себе, для задоволення, я пишу на природі під час пленерів. Пленер – означає швидко сприйняти і написати елементи природи, які тобі цікаві, за короткий проміжок часу. Ми виїжджаємо до міських парків, на Дніпро тощо, а також за межі Черкас, наприклад, у село Медведівка Чигиринського району. Саме улюблених немає, бо для мене вони всі цікаві. Я можу писати щось конкретне, наприклад, побачив камінчик, де є дуже хороша світлотінь, інші цікаві елементи – і все, мені цього достатньо. Або навпаки, можу малювати більш масштабно (озеро, дерево тощо).

– У якому стилі подобається працювати?

 – Мій улюблений стиль – це реалізм. Подобається писати природу та передавати ті плями, світло, тінь. Також пишу абстрактні роботи, де багато яскравих, кольорових плям, але коли поглянути на таку картину здалеку, то можна побачити конкретне зображення, наприклад, фігури людей, каруселі тощо. Але в майбутньому я хочу експериментувати.

 – Що Ви маєте на увазі під словом «експериментувати»?

 – Завжди цікаво дізнаватися щось нове, але при цьому не треба забувати й про старі речі, які треба вдосконалювати. А нові стилі – це завжди цікаво, адже тоді ти щось пізнаєш. Я завжди малював пензлем, а нині можу і мастихіном (приладдя, яке використовують у живописі, – ред.). Щоб зацікавити глядача, застосовую змішану техніку. Так потихеньку експериментую в техніках, та щось цікаве видивляюся з інших робіт.

 – Ви художник, який любить створювати не тільки картини, а й художньо оформлювати будинки, храми тощо. Чому подобається виконувати масштабні проекти?

 – Особисто я дуже люблю розмах, велич, щоб можна було «розігнатися». Коли малював свою першу роботу десь 2х3 метри, то було страшно через великий масштаб. Але потім увійшов у смак і стало подобатися все більше і більше. Якщо робота маленька, то я її охоплюю, але тут – вона мене охоплює. І тоді я бігаю всією роботою та можу якісь нюанси прописати, деталізувати якийсь елемент.

– Розпис храмів має свою специфіку. Ви якось налаштовуєтеся перед початком роботи?

 – У храмі справді по-іншому сприймаєш і розпис, і ставлення до нього. Тут треба застосовувати трішки інший підхід. Звичайно, не можна порівняти, наприклад, дитячу кімнату і храм. Писати ікону чи зробити розпис починаю  лише після прочитання молитов, тому такі роботи набувають святенності.

 – Чи організовували Ви виставки власних картин?

 – Я мав лише одну виставку ще під час навчання. Насправді не вистачає часу для створення персональної виставки, бо для цього потрібно як мінімум 30 робіт (залежно від формату). А для написання однієї картини можу витратити близько 30–40 днів, але знову це залежить від формату та складності. У мене чимало замовлень, одну картину завершу і відразу починаю іншу і так по колу.

 – Я знайшла таку інформацію, що понад 700 ваших робіт перебувають у приватних колекціях у Європі, США тощо. Чи це справді так?

 – Конкретну цифру я не можу назвати, бо насправді вже збився з рахунку. Але їх реально дуже багато. Відправляємо картини на замовлення у різні куточки світу.

 – Чи відрізняються смаки українців від замовлень, наприклад, європейців?

 – Різниця є. Я відтворював копію картини «Крик» Едварда Мунка у великому розмірі, приблизно десь метр на метр (а оригінал значно менший). Але наші як бачать таку картину відразу кажуть «та, ні, не треба, бо вона якась страшна». Тому, мабуть, відрізняється сприйняття мистецтва закордоном та в нас.

 – Чи писали Ви «дивні» картини?

 – Була така ситуація, коли молодь замовила просто одні очі. Я був здивований, можливо, це вже новий тренд, оскільки через деякий час знову було таке замовлення.

Фото з особистого архіву Сергія Байрака

Автор Анжеліка Жупинас