Понад століття минуло відтоді, як краєвиди нашого міста уперше потрапили на цупкий картон та стали надбанням кількох сотень обивателів. Як не дивно, але відтоді колекції філокартистів поповнилися усього шістьма чи сімома повноцінними наборами листівок та кількома десятками поштучних, пише Акцент. 

 

Загалом, це не дає приводу говорити про гідне представлення Черкас у такий спосіб. Не дивно: половину цього часу місто було типовим провінційним райцентром, згодом ще з десяток літ дуже активно змінювалося архітектурно. У Союзі в таких випадках було заведено представляти лише „нові пейзажі“, а допоки їх назбиралася потрібна кількість — вже й 1960-ті минули. Нині й зовсім кепсько. Повселюдність фотосправи та перехід поліграфії мало не в побутовий формат дозволяють будь-кому випустити свій, абсолютно ексклюзивний набір листівок. Тож, напевне, на фабричній багатотиражності в цьому сегменті поставлено крапку. Тепер лишається лише пригадати, що, коли й ким презентувалося для громадян із підписом „Черкаси“.

 

Півтора дореволюційних десятиліття наше місто дуже інтенсивно розвивалося торгівельно й промислово. Але таку „принаду“ як економіка не надрукуєш, тож першим, що потрапило у тираж, стала живописна Соснівка. Від початку ХХ століття черкаська околиця зажила слави як відомий в європейській частині імперії курорт „дихального“ напрямку. І для того, щоб петербуржці чи варшавці мали уявлення про майбутнє місце оздоровлення й відпочинку, ще вдома вони мали змогу придбати фотокарточки соснівських дач, а з 1914 року — ще й цілий фотоальбом. Звісно, оригінали такої поліграфії навіть в дуже солідних колекціях є великою рідкістю, ціна однієї листівки може сягати сотні доларів (принаймні, колись була такою). Та справа не стільки в грошах, які для авторитетних збирачів старожитностей ніколи не були визначальним критерієм цінності того чи іншого предмету, скільки в обіговій наявності оригіналів. Практично вся „царська Соснівка“ вже давно і непорушно осіла в таких колекціях. А це значить, що ніколи їх не полишить.

 

Тепер спомин про курортну минувшину міста можна легко знайти в інтернеті, а значить — стати власником бодай новодруків. Але якщо підійти до справи зі смаком, то й вони будуть гідними колекційного пошанування. Так нещодавно вчинили у виданні „От и До“, де випустили перекидний настільний календар на 2008 рік „Альбом Сосновки“ з 12 світлинами-сепіями. Прекрасна річ, та вже й вона, попри сучасність, є раритетом.

 

А що ж, власне, Черкаси? Дійшла черга й до „великого“ міста. Усього до революції було віддруковано до півсотні листівок. І знову ж таки, завдячуючи нашим небайдужим до історії сучасникам, їх теперішня візуалізація була втілена у два комплекти 2010 та 2011 років. Постаралися поліграфісти з видавництва І.В.С. за партнерства книгарні „Світоч“. Перший випуск налічував 16 листівок, наступний — однією більше. У них і справді „всі Черкаси“ тих часів: архітектурні, промислові, торгівельні...

 

Кожна світлина вартує певного краєзнавчого вивчення, адже не лише супроводжується поясненням на звороті, але й якісно виконана. Тож „читається“ й сама картинка. Приміром, усім відомий „будинок з башточками“ на перетині Хрещатика й Дашковича. Де ще дізнаєшся, що там був не лише готель „Славянский“, але й магазин годинників Зейгера, кондитерська „Константинополь“, аптечний склад Бродського, а на місці стилізованої під оригінал добудови з Хрещатика колись торгували склом та підстригав містян якийсь „Парикмахеръ Е.С.Лукьяновъ“? Чи довідаєшся, що на розі бульвару Шевченка й Байди Вишневецького стояв ще один „будинок з башточками“, що за красою не поступався попередньому, з асортиментом „обувь-бакалея-готовые платья-мануфактура“?

 

Зо півтора десятиліття по „великому Жовтню“ було не до багатотиражних листівок. І майже зі стовідсотковою впевненістю можна сказати, що якби не колекціонери Сергій Скорогляд, Олександр Поліщук, Віталій Чернуха та Олександр Самков, ми б ніколи не дізналися про наше місто на поштових друках ранньорадянського періоду. Та творчо опрацювавши це „колективне надбання“, 2011 року Сергій Скорогляд видав книгу-фотоальбом „Черкаси, Соснівка на листівках радянського періоду“.

 

У передмові до своєрідного путівника тими часами автор зауважив: „Перша фотолистівка міста Черкаси надрукована невідомим фотографом в 1924 році, а курорту Соснівка — 1928, остання чорно-біла листівка — у 1956 році. Рідкіснішими, ніж навіть дореволюційні, є чорно-білі фотолистівки та листівки, випущені в період 1935-1938 років. На них зафіксовані пам’ятники, споруди, куточки парків та соснівського лісу, які вже зникли з карти нашого міста. З 1961 року листівки з краєвидами Черкас, Соснівки почали друкувати кольоровими та масовим тиражем“.

 

Залишається додати, що більшість довоєнних листівок з’явилися завдяки фотографіям С.Шиманського й були надруковані у столицях Харкові та Києві на фотоілюстраційних фабриках Державного видавництва „Мистецтво“. Дещо із зображеного на них ще упізнається, але на більшості знімків — пам’ятки, яких вже давно немає, тож „прив’язатися“ до місцевості допомагають підписи. Соснівка ж змінилася цілковито. І найбільше дивує засилля на її просіках, галявинах та в зонах відпочинку пам’ятників Леніну і Сталіну. Здається, їх до непристойності багато навіть за тодішніми мірками: статичних, динамічних, у повний зріст і погрудь. Оздоровлюйся, товаришу, та пам’ятай, завдяки кому. Мабуть, так.

 

Коли обласний центр „відбувся“, виникла необхідність констатації цього факту. Така, щоб всі побачили. Тому-то „черкаські“ листівки початку 1960-х друкувалися не лише у республіканській „Радянській Україні“, але й на ленінградській друкарні імені Володарського. Нова архітектура тоді ще була „у дефіциті“, тому більшість поштівок відтворювали панорами центральної частини міста (поштівками раніше інколи називали листівки, які відправлялися без конверта).

 

Більшість світлин тих часів виконана майстрами Т.Бакманом, О.Кузьменком та М.Селюченком. Центр, соснівські санаторії, Дніпро: незмінні ще зі старих часів пріоритети. І лише ріка відтоді змінилася до невпізнання. На листівці „Дніпро біля Черкас“ ми бачимо широку судохідну артерію, але ще не водосховище. А інша, „Водна станція“, засвідчує появу припортових хрущовок, але човни на острові вказують на те саме: „рукотворне море“ лише створюється.

 

Дебютним повноцінним комплектом панорамних, акцентовано прямокутних листівок з текстами українською, російською та англійською мовами, що презентували, фактично, абсолютно інше місто, став набір 1974 року. Тираж — 50 тисяч, виданий київським „Мистецтвом“, автори 21 роботи — З.Вишневський та З.Косточкіна. Вже є „шайба“ Колгоспного ринку, панорами молодого Ювілейного парку, Центральна площа з пам’ятником Леніну, Річковий вокзал...

 

Майже всі краєвиди та будівлі нам добре знайомі. Єдина відмінність — вони ще не захаращені усілякими „мафами“, рекламою та іншими потворними тулениками. Чистота, простір і море зелені... Найцікавішою у комплекті видається листівка „Холм Слави“. Навіть українською ще не „Пагорб“, але то другорядне. Головне — ще й пагорба немає, а там де він невдовзі з’явиться — два металевих куби „1941“ та „1945“.

 

Напевне, цей комплект мав великий успіх, тож вже за три роки його довелося продублювати. Накладом 60 тисяч було видано аналогічну за дизайном підбірку з 17 листівок. Дещо зі старого поступилося місцем Батьківщині-матері на Пагорбі Слави, Будинку політосвіти, санаторію „Україна“. Фотооновлення виконав Б.Міндель.

 

Найвідомішою з радянських часів стала великоформатна серія листівок із 17 штук, видана 1986-го до 700-річчя міста. Насправді фотографій у збірці значно більше, адже майже всі листівки містять по два знімки: панорамний вид та домінуючий об’єкт. Будинок торгівлі, нове приміщення Палацу піонерів, автовокзал, площа Слави, краєзнавчий музей засвідчили, що за порівняно невеликий проміжок часу Черкаси суттєво оновилися. Честь презентувати ці зміни 107-тисячним тиражем випала фотохудожнику В.Кримчаку.

 

Упродовж 1980-х на замовлення Міністерства зв’язку СРСР і незмінно 100-тисячним накладом було видано до десятка „одиночних“ поштівок (вже навіть із надрукованими на звороті марками). Озера парків 50-річчя й Перемоги, останнє „прижиттєве“ фото готелю „Турист“ у „Ювілейному“, Палац одружень...

 

До речі, саме будинок Щербини, з кінця 1960-х — РАЦС, — беззаперечний місцевий лідер з „поштового увічнення“. Відомі листівки із його зображенням, ще коли він був просто „Домъ Щербиной“ (очевидно, в олігархічній традиції Афанасій Микитович записав його на дружину, — жарт, авт.), згодом — Земською управою. Збереглися й довоєнні: „Черкассы. Районный исполнительный комитет“. Ну а відколи він став, як тоді писали у пресі, „Палацом щастя“, тут вже будинок „пішов у тираж“ тотально: на листівках, поштових конвертах, у книгах-фотоальбомах різних часів і навіть... на сірникових етикетках. Залишається сказати, що авторами світлин для поштівок, якими завершився радянський етап фотоувічнення міста, стали Р.Якименко, М.Зорін, Г.Буланов, Б.Міндель.

 

У часи незалежності про „черкаські“ листівки надовго забули. Нове не будувалося, старе втрачало привабливість, та й люди від таких найпростіших сувенірів потроху відвикли. Нарешті, хоч і не для повселюдного обігу, комплекти відродилися.

 

Спочатку 2006-го у „Тріал Лімітед“ вийшла серія „Свято-Михайлівський собор“, згодом туристична агенція „Від краю-До краю“ випустила „ремікс“ вже відомих поштівок: „царських“ та „середньорадянських“. Підбірку назвали просто: „Старі Черкаси“. Ще пізніше з’явилися згадані мініатюри від І.В.С. Як десь натрапите — придбайте, навіть якщо вам вони й не потрібні. Така вже їхня доля: бути непотрібними сучасникам. Але цілком можливо, що ваші діти й онуки будуть іншої думки...