Ольга Касьянова, телерадіоведуча, конферансьє:

 

Я ніколи не мріяла ні про які іграшки. У моєму дитинстві не було ніяких «Хочу! Купи!» Цілком серйозно радували «секретики» в землі з осколків пляшки і фантиків, нарощені пластилінові нігті і набір календариків, якими можна було мінятися. Улюблені іграшки в дитинстві – залізна машина швидкої допомоги, синій слон з очима, що обертаються, і фонендоскоп. 

 

Лялька на фотографії – німецька Моніка. В моєму радянському дитинстві «лялька з Німеччини» звучало майже так само, як лялька з Марса. Тому й ставилася я до неї більше, ніж уважно: фарбувала нігті, губи, мочки вух лаком для нігтів, підводила фломастером брови, малювала стрілки. Це одна з небагатьох ляльок, які залишилися «живими». Одній з ляльок, наприклад, я помила голову концентратом перекису водню (мама-хімік зберігала в таємній пляшечці). 

 

Загалом, в дитинстві я ні про що не мріяла. Це правда. Я просто жила, і мені це дуже подобалося. Дитинство – це коли все-все-все цікаво. Я сумую за тим чарівним часом, коли я могла годинами читати «Дітей капітана Гранта», слухати платівки, складати з сестрою лото і придумувати історії про дівчинку Яло, яка жила на хмарині. Моє дитинство – це мої батьки, які подарували мені тисячі вражень, що не купиш за гроші. Все це живе в мені завжди. А ім'я цьому: моя Щаслива Внутрішня Дитина.