Краєзнавець Борис Юхно розповів цікаві факти про дитячий парк у середмісті Черкас.

Пише "Нова Доба".

Дитячий парк поважного віку

Нині мало що вкаже на те, що йому понад сто років. Хіба опосередковано – дореволюційний міщанський будинок на його території та кілька таких самих за віком – навпроти парку на Хрещатику. А починалася історія парку так.

1902-го року черкаський підприємець Іван Яровий, що мешкав в будинку на перетині тодішніх Музикантської і Дубасівської вулиць, а тепер – Святотроїцької і Хрещатика, викупив у місцевої адміністрації пустку неподалік свого помешкання.

Мета – найблагородніша: закласти театральний сад та слідом збудувати сам театр, популярність якого як мистецтва на початку ХХ століття стрімко зростала.

За реалізацію цього задуму охоче взялася Анна Іванівна, сестра Ярового. То була перербурзька красуня і завсідниця модних світських раутів, яка рано овдовіла, а слідом, втративши покровительство, розчарувалася у столиці і повернулася до рідних Черкас.

Вже за півроку повітове місто обзавелося театром. Не казна-яким, але факт виступу на його сцені Марії Заньковецької, а також труп Марка Кропивницького та Панаса Саксаганського, нині дозволяє говорити про історичну значущість цієї території. Місце міщанського релаксу збагатіло на власну назву: Сад Ярової.

Розваги для дорослих

Поступово Сад пані Ярової трансформувався в самодостатнє культурне явище. На початку ХХ століття тут містилися публічна бібліотека, навперемін грали 167-й і 174-й піхотні оркестри Острозького і Роменського полків, які квартирували в Черкасах.

До всього, справжній фурор на обивательскому рівні спричинило електричне освітлення алей, а слідом й біоскоп: прямий попередник кіноапарата братів Люм’єр. Зазвичай він проектував на площину картинки з життя тварин, або пізньої години – й пікантніші сюжети.

Перегляд таких на ті часи коштував чималих грошей, 20 копійок. Приміром, денний заробіток різнороба на черкаських пристанях оцінювався в 50-80 копійок, тож розвагу можна було вважати елітарною.

1910-го Ярові передали сад в оренду підприємцям Зисіну і Лур’є, і ті, фактично, згубили тут театр, віддавши перевагу прибутковішому синематографу. Літнє приміщення театру було переобладнане під цирк. Але комерціалізація мала й позитивний ефект, оскільки так звані “чемпіонати світу” з боротьби сягнули й провінції.

А певною мірою – ще й популяризували спорт. Боролися в цирку не лише нагуталінені та прооливлені товстуни, яких тодішні шоумени представляли приблизно так: Сальвадор Бамбулла – чемпіон північноамериканських штатів, непереможний і безстрашний – а сам Бамбулла, що говорив з очевидним одеським акцентом, тим часом попивав у буфеті зельтерську воду Школьнікова – а й досить авторитетні спортсмени з відомими далеко за обширами губернії іменами: Іван Піддубний, Іван Заїкін, Данило Посунько.

Сусідні готелі та заїжджі двори гули після таких змагань не одну добу. Багатшало купецтво, домовлялася про підряди грабарська бізнес-еліта, жваво торгували єврейські крамниці на Хрещатику.

Перед Першою світовою Черкаси стали найрозвиненішим з повітових містом Київської губернії. Ніхто не каже, що це стало можливим завдяки самому лише Саду Ярової, але його роль в діловій активності була очевидною.

Коли ж війна прийшла, звідси проводжали на фронт місцеві полки. Проводжали гучно і з розмахом: із вином, феєрверками та напускною офіцерською бравадою.

Радянські перетурбації

Не пощастило Іосеві Леву, новому власникові саду, який орендував його до 1921 року. Вже 1919-го Сад націоналізували та передали у міську власність. А з 1925 року він був увірений наглядові профспілки харчовиків, яка упродовж 1930-х організувала тут чимало концертів за участю відомих колективів соціалістично-сталінської України.

На той час цей осередок міської культури і відпочинку вже давно перейменували на Шевченківський сад. До слова, перше погруддя Кобзаря в нашому місті теж було встановлене тут.

Під час звільнення міста від нацистів Шевченківський дуже постраждав. Дощенту було зруйноване приміщення старого театру, полягли мало не всі зелені насадження. Життя повернулося сюди лише у 1946-му.

В нашвидкоруч зведеній літній кіноплощадці демонструвалися трофейні фільми, працювали більярдна та невеличкий буфет. Відвідували парк здебільшого офіцери гарнізону та фронтовики-санаторники, які оздоровлювалися у Соснівці.

На початку 1950-х неподалік зруйнованого театру було побудовано стаціонарний кінотеатр "Родіна". Традицію присутності на цьому місці кінотеатрів пізніше продовжили "старий" і "новий" "Салют".

А тоді всю культурно-масову роботу в парку, що називається, "тягнув".. сторож Пал Ванич. Той самий Павло Курінний, який створив при парку секції городошного спорту "Спартак" і "Динамо". Згодом вони прославили черкаські команди на всю республіку. Нині мало хто пам’ятає, чим були городки у перші повоєнні десятиліття та яких почестей тоді удостоювалися чемпіони.

Піонерський

1962-го після незначної перебудови, спричиненої в основному демонтажем непідходящих споруд, парк передали піонерам. Тобто за фактом – він став дитячим, яким є й дотепер.

Старожили кажуть, що довгенько він був ніяким: курним влітку та брудним навесні і восени, з кількома гойдалками та дитячим павільйоном, схожим на дитсадківські. Десь від середини 1970-х Піонерський парк пригадується немиловидними пейзажами засипаних тирсою калюж та вітринами з не надто свіжими номерами "Піонерської правди".

Його відвідували здебільшого в очікуванні кіносеансів у тому, старому «Салюті». До цього часу парк вже був наново закріплений за дитячо-юнацькою спортшколою №1.

Стрімко змінюватися "Піонерський" почав зі стартом 1980-х. Тоді і він, і площа неподалік, були обрані центром докорінних архітектурних змін з нагоди 40-річчя Перемоги. Тож з 1985-го парк став цілковито іншим. З’явилася "Фортеця" з ігротекою, літня сцена з чудовим панно "Скоморохи" Миколи Теліженка, павільйон-теремок, зрештою – нове приміщення кінотеатру "Салют", який відтоді офіційно став дитячим.

А ще – понад два десятки великих дерев’яних фігур авторства Михайла Ширінкіна. Аж у 50 він уперше взявся за різці і майже 30 років потім безоплатно передавав свої роботи, створені на основі відповідних знахідок на березі чи у лісі, паркам і дитсадкам Черкас, Красної Слободи, Руської Поляни.

В цьому парку скульптури Михайла Івановича сформували "Поляну казок", а малі форми – його та гуртківців – знайшли місце на постійно діючій виставці у згаданому павільйоні. Тепер – давно почорнілому та наглухо зачиненому.

Незавидне сьогодення

З попередньою назвою парк розпрощався на початку 1990-х. А ось як Дитячому, йому особливо хвалитися нічим. Фортеці й справді нагадують середньовічні, "Скоморохи" обсипалися та лише фрагментами нагадували себе попередніх і зрештою минулоріч їх прибрали.

Навесні 2015-го, буцім-то з причини аварійності, демонтували казковий Меч, що слугував головним елементом фонтану на вході з бульвару Шевченка.. При тому, що сам фонтан давно потріскався, а його плиткові зовнішні елементи ось-ось почнуть відвалюватися прямо на тротуар.

Щоправда, на початку серпня 2013 року на території парку відкрився «Тропік-парк». Тоді в ньому літали тропічні птахи, повзали хамелеони й вилися ліани. Тепер там ремонт без конкретних термінів закінчення.

Як годиться, працівники "Дирекції парків" підтримують функціональність Дитячого. Не можна сказати, що він непривабливий навіть зараз. Та точно не привабливіший, ніж був колись – хоч за царя, хоч за радянської влади.