Черкаський краєзнавець Борис Юхно розповів історію Першотравненого парку в Черкасах допоки він не став Соборним сквером.

Про це він написав на власній сторінці у "Facebook".

За словами краєзнавця, перший неофіційний пам’ятник Тарасові Шевченку в Черкасах (великий дубовий хрест) був встановлений до 100-річчя поета (1914)  на території майбутнього парку імені 1 Травня. Біля памятнику в Кобзареві дні під наглядом поліції збиралася місцева інтелігенція.

Далі розповідь мовою автора...

Лекційні 1950-ті: релігія – опіум, горілка – яд

Зі створенням у січні 1954 року Черкаської області невеличкі Черкаси несподівано набули статусу столиці краю, що обумовлювало докорінні зміни у інфраструктурі міста. Одним з першочергових завдань влади, яке за важливістю не поступалося будівництву промислових об’єктів та житлового фонду, вбачалося створення у місті великих парків культури і відпочинку. Першим з таких на вже підготовленому відповідному фундаменті й став оновлений Першотравневий: класичний парк другої половини 1950-х із широкими алеями, геометрично-вивіреними клумбами, масивними лавочками заокруглених форм, садово-парковими скульптурами, танцмайданчиком, павільйонами та таке інше.

Раніше “культмасова робота” містила чималу канцелярську складову. Ну аби на наступний рік показники покращити. А не матимеш базових цифр – то дідько його знатиме, що й покращувати. Власне, тоді й парки були такими собі міськими клубами: хоч і без даху, але ж закладами. У парках читали лекції про шкоду релігії і горілки, крутили кіно, грали в городки і шахи… А який солідний заклад – та й без звітності? Зразок для прикладу – підсумки паркового сезону 1957 року, який саме щойно завершився, а офіційно тривав, як і попередні чи наступні, з 1 травня по 30 вересня.

“За минулий літній сезон у найбільшому парку Черкас імені 1 Травня проведена значна робота. Проведено 45 лекцій і доповідей, з них 35 – на антирелігійні теми, організовано 55 народних гулянь, показано 111 художніх, хронікальних та науково-популярних фільмів, влаштовано 14 концертів. Парк відвідали понад 300 тисяч жителів та гостей Черкас.

Однак, не все ще зроблено. Парк великий, 13 гектарів, і перед початком сезону роботи тут непочатий край. Треба добре освітлити парк, збудувати кінокамеру (очевидно йдеться про літній кінотеатр), естраду, лекторій на 300 місць, раковину для оркестру, павільйони-читальні та для настільних ігор, а також виставочний та торговельний. Необхідно також збудувати цікаві атракціони, якими обладнані кращі парки нашої країни”.

Скульптурні традиції

Коли на принадах цього парку зупинитися детальніше, то найперше, напевне, слід згадати скульптури. Вже до середини 1960-х було їх з десяток, а згодом ще більше. Нічого нового митці не винайшли, адже амури і німфи біліли на алеях ще дореволюційних садів, але в нові часи такі не вписувалися. Тому з’явилися ідейніші персонажі – робітники, піонери, фізкультурники.

Технологія їх серійного виготовлення прописувалася у спеціальних кресленнях, які централізовано розсилалися у провінційні художньо-мистецькі установи. Там вказувалися довжина арматурин каркасу, вміщувалися схема їх зібраного вигляду та фото того, що має вийти в результаті. Такий собі конструктор “Зліпи сам”. Однак, хоч з десятків тисяч таких скульптур три чверті різнилися лише малопомітними деталями, траплялися й ексклюзиви. Один з них й відкривав вхід на центральну алею Першотравневого. То була скульптурна група – Ленін і Сталін на лавочці про щось “бесідують”. З відомих причин її прибрали 1956-го, тоді ж дали вказівку вождями парки не прикрашати.

Часто скульптури ставали центральними елементами фонтанів, і в цьому парку то були “Гуси-лебеді” з каскадного. Власне – чи функціонував фонтан як такий, вже ніхто й не пригадає. Зате світлина біля отих птахів є у багатьох сімейних фотоальбомах. З колишнього доробку ширужиткового скульптурного мистецтва залишилося небагато. Частково хіба шишкінські ведмеді, розпізнати у яких саме клишоногих може хіба той, хто пам’ятає їх цілими. Ще дві фігури – Богдана Хмельницького та композиція “Дружба молоді” були буквально врятовані водоканалівцями. Нині вони прикрашають територію комунального підприємства.

Виставкові принади парку

Виставки передових досягнень, або на сленгу відповідальних товаришів – “випердоси”, упродовж 1960-х незмінно відбувалися теж у Першотравневому. Два загальних міських у травні та вересні, та щомісяця теплої пори – дні тієї чи іншої організації, переважно торгівельної. Таке собі місцеве “Експо”, на якому справою престижу вважалося придбання якогось ширвжитку місцевого виробництва (одне діло – в магазині, інше – на випердосі). Для презентації більших товарів – таких, приміром, як меблеві набори “Дніпро”, споруджувалися дощаті павільйони, на яких тут добре набили руку ще в часи, коли парк не мав власної назви. Власне – пам’ятаємо: у 1949 році парк й починався як місце першої районної сільськогосподарської виставки.

Довго, близько 20 років, тут підтримували традицію флористичних виставок. Зі своїм потужним Зеленгоспом та чималою кількістю квітникових господарств області, а головне – громадською затребуваністю “на квіти”, такі “фестивалі” були просто неминучими. У дні їх проведення парк потопав у тисячах букетів та десятках оригінальних живих композицій багатометрової квадратури чи у кілька ярусів висотою.

“Щорічні виставки квітів у нашому обласному центрі стали традиційними. Любителі квітів демонструють на них свої досягнення, обмінюються досвідом. Два свята – Всесоюзний день фізкультурника і День будівельника – ознаменують любителі квітів своєю виставкою, яка демонструватиметься 12 і 13 серпня у Першотравневому парку. На підприємствах, в школах, домоуправліннях та вуличних комітетах йде підготовка до ювілейної виставки квітів”: типове оголошення, датоване 4 серпня 1967 року.

До речі, вазонні квіти тоді “пропагувалися” прямісінько перед вікнами Будинку рад, де щорічно влаштовувалася тижнева виставка-продаж. Зі встановленням пам’ятника Леніну її перенесли у сквер за будівлею, але невдовзі як окрему згорнули.

В парку відбувалося чимало міських заходів, аби не сказати “всі”. “Народні гуляння” після першотравневих демонстрацій, щорічні виставки “Дари осені” або ж “досягнень місцевої промисловості”. Ну, наприклад: “У Першотравневому парку Черкаська фабрика індпошиву одягу провела виставку-продаж чоловічого і жіночого одягу в широкому асортименті. Демонструвалися моделі, які на республіканському огляді “Мода-73” дістали відмінні оцінки. Таких моделей було відібрано понад 50. Працівники фабрики, готуючи виставку, прагнули ознайомити черкасців з новими напрямками у моді в наступному році”: це із замітки в “Черкаській правді” від 2 липня 1972 року.

Ну а як не згадати Масляну по-радянськи, тобто свято Проводів зими? Утім, від характерного радянського на святі спостерігалося небагато. Хіба лозунги на розтяжках на кшталт “Товариші! Гідно проведемо зиму!”. А так – все як і нині, щоправда давно вже в іншому парку: самодіяльність, шашлики-чебуреки-пиво, ритуальне спалення опудала Зими, якій ще три місяці тому раділи як діти і разом з дітьми, ніжно називаючи Зимонькою…

Атракціони 1970-х

З початком 1972 року Першотравневий зібралися суттєво оновити – за два десятиліття він і сам трохи подався, і відпочинкові запити людей змінилися. У філіалі “Діпроцивільпромбуду” розробили відповідний проект, згідно якого передбачалося прокласти нові алеї (пригадуєте, чому замість п’яти було лише дві?), пустити штучний ручай з містком, обладнати озеро, окремий басейн, де б діти могли пускати кораблики збудувати зелений театр, великий стаціонарний виставковий павільйон. Та не склалося, не знаю вже з якої причини.

Можна ще Паровозика згадати та Чортове колесо: головні паркові атракціони 1970-х. Так у травні 1972-го прямісінько посеред Черкас ввели в експлуатацію справжнісіньку гілку залізниці. А ще депо, перон, семафор, ну й паровоз з вагонами, звісно. Проект дитячої залізниці створив конструктор авторемонтного заводу Олександр Соколенко, а укладали колію справжні професійні залізничники з бригади Антона Пилипенка, які безоплатно відпрацювали у Першотравневому парку кілька суботників. Про них знаю лише, що були ті добродії з “6-ї дистанції колії”. Депо і перон виготовили машбудівці та працівники тресту “Черкасхімбуд”. Ну а ганяв паровозика за кільцевим маршрутом, між іншим – не дуже й бутафорського, адже робили його за зразком зі старої фотографії, Серафим Кузьмич Демчук. Все те добро на початку ще перед 1990-ми розтягли солідні дяді…

Свою недовгу історію мало й місцеве Колесо огляду, встановлене у липні 1975-го. Та оскільки черкащани вперто віддавали перевагу тому, що раніше змонтували у Ювілейному, атракціон з Першотравневого невдовзі розібрали та вивезли у котрийсь із райцентрів. Тобто барабан вивезли. А ноги – опори ось вони, стоять повиті плющем. І може навіть щось символізують.

Насамкінець – два слова від себе. Я не міг бачити парк у часи його найбільшого розквіту, у 1960-ті. Перше десятиліття життя теж якось минуло повз нього. А у 1980-ті, коли зрідка туди навідувався, парк вже нічим не дивував. Тож “де і що колись було”, пару років тому мені розповідав “абориген місцевості” Yury Mezentsev. Показав навіть, де тепер стоїть той паровозик. Так, є люди, для яких парк назавжди залишиться Первомайкою. Красивим і доглянутим парком на місці старого кладовища…