Пробути 30 днів у дорозі, відвідати 10 областей України та зламати стереотипи про незрячих – мета учасників велопробігу «Бачу! Можу! Допоможу!». Незрячі люди з усієї країни на тандемах щодня долають до ста кілометрів, інфрмує Громадське ТБ: Черкаси.

 

Вікторія Лучка, координатор благодійного велопробігу: Ми вирушили 4 липня зі Львова. Вже перетнули Тернопіль, Рівне, Житомир, Київ, Канів і ось приїхали в Черкаси. Щодня ми долаємо до ста кілометрів, залежно від відстані між містами. Сьогодні ми подолали близько 70 кілометрів, і наші велосипедисти кажуть: «А чого так мало. Ми хочемо ще». Наша мета - зламати всі стереотипи про те, що незрячі люди чимось обмежені. Що вони не можуть брати участь у спортивних та культурних заходах, а повинні сидіти дома і нічого не робити. Насправді вони, як і всі інші, мають багато талантів. Вони надзвичайно активні і можуть подорожувати не тільки Україною.

 

Вікторія Шевчук, учасниця велопробігу: Я живу в Житомирі. Звідти ми виїхали 9 липня, у дорозі я вже 6 днів. Я ніколи на велосипеді не їздила, бо думала, що для мене це буде дуже складно. Але коли сіла на тандем, то зрозуміла, що я можу їхати і насолоджуватися подорожжю. Не скажу, що це легко, але неймовірно класно. На жаль, у мене немає можливості їхати далі, тому фінішую в Черкасах. Якщо ще буде можливість кудись поїхати на велосипеді, я обов’язково поїду.

 

Анна Серпутько, учасниця велопробігу: Я їду з Києва, до велопробігу долучилася два дні тому. Із Канева була дуже важка дорога , там гориста місцевість. На гору дуже важко підійматися, але спуски шикарні. Ця дорога така ж, як і наше життя. Про нас часто кажуть «люди з обмеженими можливостями». І от мені хотілось перевірити, чи дійсно я в чомусь обмежена і довести усім, що це не так. Під час подорожі ми зупинялися в містах, спілкувалися з людьми і розповідали, що люди з порушеннями зору мають такі ж права і можливості, які і інші. Я зрозуміла, що я і мої друзі, які мають порушення зору, можуть долати відстані й досягати поставленої мети.

 

Роман Коритко, учасник велопробігу: Я їду аж зі Львова. Хочу, щоб зрячі люди нас не боялися, коли ми підходимо і питаємо про якісь таблички чи номери маршруток. Часто люди нас ігнорують, мабуть, якраз через те, що бояться. Коли я в дитинстві трохи бачив, то мав велосипед і на ньому їздив, зараз я дитинство згадав. Перші дні важко було їхати, але вже «втягнувся». У кожному місті люди нас дуже гарно зустрічають, кожне місто особливе. У Черкасах я вперше, ми щойно приїхали, місто я ще не бачив, але воно мені вже сподобалося. Чесно зізнаюся, завдяки велопробігу я побував у багатьох містах, піднявся на Шевченкову гору і відчув себе справжнім українцем.

 

До Черкас приїхали дев’ятеро незрячих людей. Склад команди учасників велопробігу постійно змінюється: одні долучаються, а інші фінішують. Із Черкас велосипедисти вирушають до Умані, а завершують велопробіг 5 серпня у Львові. Під час акції люди з вадами зору збирають кошти для облаштування у Львові першої в Україні Сенсотеки – для неформальної інклюзивної освіти зрячої та незрячої людини