Цей матеріал створено на основі публікацій у “Черкаській правді”. Їм вже не одне десятиліття, і сьогодні, коли наше місто відчутно змінюється, видається цікавим побачити його в часи попереднього великого оновлення. Що тоді вдалося здійснити, а які плани так і залишилися нереалізованими? Як давно місцева влада та архітектори переймаються тими аспектами містобудування, які ми вважаємо сучасними? Зрештою, скільки часу минало від відповідних задумів до їх втілення, пише Акцент.

1958 РІК: СТРАТЕГІЯ ЗМІН

“В плані будівництва в місті передбачається на найближчий час нові підприємства, культурно-освітні заклади. Серед них: завод скляної тари, хлібо- і молокозаводи, Будинок зв’язку, автобусна станція, Палац культури облспоживспілки, музична школа, школа-інтернат, драматичний театр. Вже визначено основні райони житлової забудови та розміщення промислових підприємств. При чому, між підприємствами і жилими масивами створюються санітарні захисні зони з іх озелененням. Існуюча мережа вулиць зберігається. Для поліпшення умов транспортного руху і забезпечення зручного зв’язку між існуючими та новими районами будуть прокладені нові вулиці. Будуть створені такі нові площі: Центральна, що прилягає до Будинку Рад; транспортні – біля нового мостового переходу через Кременчуцьке водосховище та на перетині Чигиринського шосе з вулицею Рафінадною; привокзальні – в районі залізничної станції та річкового порту; призаводські – біля заводів рафінадного і штучного волокна; районні – в південному та південно-західному районах міста” (“Чудові перспективи”, 11 липня 1958 року).

Як бачимо, чимало з означеного так і залишилося на папері. Зокрема, навіть не зрозуміло, де і навіщо мала б бути площа перед мостом. Чимало об’єктів увели в експлуатацію значно пізніше, аніж передбачалося. Зате маємо анонс Південно-Західного району: ще за 20 років до появи у ньому перших будинків.

1959 РІК: СПРАВИ КОМУНАЛЬНІ

“Основним видом міського пасажирського транспорту буде тролейбус. Проектом планування намічено створити тролейбусні лінії загальною довжиною 41 кілометр, збудувати тролейбусний гараж, міську авторемонтну базу, гаражі для автобусів і таксомоторного парку.

Широкі заходи проводитимуться по водопостачанню міста. Кількість свердловин збільшиться з 8 до 29, а загальна потужність водопроводу зросте більш як у 4 рази і буде доведена до 32,6 тисяч кубометрів води на добу. Пропускна спроможність міської каналізації становитиме 44,8 тисяч кубометрів на добу. Електропостачання міста здійснюватиметься від Кременчуцької ГЕС і збільшиться порівняно з теперішнім майже у 5 різ. Теплопостачання міста забезпечуватиметься від теплоелектроцентралі заводу штучного волокна і районних котелень. Газопостачання проводитиметься від родовищ природного газу в Полтавській області та Михайлівського родовища Дніпропетровської. Буде збудована газороздавальна станція на 5 тисяч балонів” (“Приємні зміни”, 2 лютого 1959 року).

На щось відводилося 5 років, на щось – 10, але плани партії таки стали реаліями народу. Тролейбуси рушили 1965-го, “Дирекція котелень і теплових мереж”, заснована у серпні 1969-го, вже через рік обслуговувала 28 енергопунктів та 30 кілометрів трубних магістралей. Містяни все ще споживали виключно артезіанську воду, а доведені планові завдання Водопарк навіть перевиконував. Щоправда, в 1967 році ухвалили рішення про будівництво Дніпровської водоочисної станції: “напувати” вже індустріальні Черкаси ставало дедалі важче. Воно й не дивно, адже 1959-го в них мешкало 83 тисячі люду, а через 10 років вже 170 тисяч.

1960 РІК: СИЛА ПОРІВНЯНЬ

“В 1951 році рафінадний завод давав 29600 центнерів цукру-рафінаду, а за 11 місяців цього року виробив 1 мільйон 440 тисяч центнерів. У 1950 році колектив трикотажної фабрики випустив 401 тисячу штук верхнього трикотажу, а в минулому році – 565 тисяч. Макаронних виробів було виготовлено в 1950 році 540 тонн, а в минулому – 2673 тонни. В 1940 році в Черкасах налічувалося 123 автомашини, а на 1 січня цього року їх кількість досягла майже 2000.

Народилося Черкаське море. Під водою вже опинилась половина старої околиці Митниці. Будується новий великий механізований порт – просторі водні ворота міста. Завершується спорудження набережної, яка стане улюбленим місцем відпочинку черкащан. На 1961 рік виконком міської Ради депутатів трудящих запроектував з участю громадськості забрукувати і заасфальтувати 40 кілометрів міських вулиць. Це більше, ніж було забруковано в дореволюційних повітових Черкасах за 120 років” (“Великі перетворення”, 14 грудня 1960 року).

1961 РІК: МРІЇ КОРАБЛІНА

“Невпізнанно зміняться Черкаси. Це буде чудове місто-сад на березі лазурного моря. Набережна перетвориться у паркову зону. У ній розмістяться різноманітні павільйони, театри, клуби, палаци, спортивні споруди, цирк, планетарій. Майже все місто буде розбито на мікрорайони. Кожен з них об’єднуватиме 4-6 теперішніх кварталів. Закриють для транспорту внутрішні вулиці. Вони стануть алеями і скверами для пішоходів. Увесь квартал навпроти Будинку Рад між вулицями Шевченка і Гоголя перетвориться у громадсько-торговельний центр з універсальним залом, де можна проводити масові збори і мітинги, спортивні змагання, влаштовувати концерти. Поруч розмістяться виставочні зали.

У районі, що прилягає до Соснівки, відкриється новий парк культури і відпочинку, дитячий парк. На вулиці Фрунзе вздовж прибережної паркової зони виростуть будинки баштового типу. Всі будівлі будуть різноманітні по архітектурі і створюватимуть красиві, гармонійні ансамблі” (“Слово головному архітекторові міста М.І.Корабліну”, 15 жовтня 1961 року).

От недарма ж ця стаття закінчується посиланням на вождя. Мовляв, сам Володимир Ілліч говорив, що кожен комуніст повинен вміти мріяти. Можливо, в присутності кореспондентів Микола Іванович просто мріяв...

1963 РІК: МИСТЕЦЬКА “АНТИРАДЯНЩИНА”

“У нас дуже часто зловживають червоним кольором. Червоний, кумачевий колір є революційним і він обов’язковий при оформленні революційних свят. Але нема ніякої необхідності його застосовувати в буденні дні, брати за основу при створенні наочної агітації, писати на кумачевому матеріалі різні реклами.

На міському будинку культури і при вході в ряд інших закладів висять привітання “Добро пожалувати”, при вході в музичне училище - “Мистецтво належить народу”, в усіх кінотеатрах – знову “Добро пожалувати”. Дуже непривабливу картину створюють реклами різних організацій і відомств, які розвішані по місту. Чому б не створити фірменні реклами, щоб вони не лише назвою, а й своєю формою та кольором говорили, кому належать. В першу чергу це стосується обласного відділення кінопрокату, облкниготоргу, обласного управління торгівлі, драмтеатру, філармонії, держтрудощадкаси, спортивних товариств та інших організацій, які мають власні рекламні господарства” (“Краса рідного міста”, 20 березня 1963 року).

Зважитися поставити під сумнів доречність кумача скрізь і завжди – це навіть сміливіше, ніж сьогодні критикувати синьо-жовті лавки в дворові парканчики. Однак, художник Олександр Жура з групою товаришів ризикнули. Не менше сміливості виявив і головний редактор Євген Гольцев, який дав дозвіл на таку публікацію. Але вражає ще й інше: понад 50 років тому, за іншої державної системи та при “первісних” рекламних технологіях художники пропонували те, до чого б слід прислухатися і сьогодні.

1965 РІК: КУРОРТНІ ІЛЮЗІЇ

“Докорінно зміниться призначення курорту Соснівка і використання його території. Туберкульозні санаторії, що знаходяться тут, мають бути винесені, а у приміщеннях, які вивільняться, будуть створені будинки відпочинку. Увесь лісовий масив курорту запроектовано перетворити на лісопарк площею понад 4800 гектарів. Тут зможе одночасно відпочивати до 40 тисяч трудящих. В сосновому лісі запроектовано побудувати паркові шляхи, алеї, вздовж яких також розмістяться бази відпочиваючих.
Передбачається організація гідропарку на ділянці від порту до вулиці Пушкіна. Ця територія нині затоплена і має незначну глибину навіть у весняний період” (“Вас чекають приємні зміни”, 20 травня 1965 року).

В основному – не судилося. Активне будівництво “великої хімії” та житла не залишило коштів на такі другорядності, як лісопарк та гідропарк. Утім, понад два десятки баз відпочинку у приміській зоні були відкриті: класичний приклад того, як максимум мети перетворюється в ії оптиму.

• • •

Безперечно, сьогодні можна дискутувати з приводу доцільності тих чи інших містобудівничих новацій. Але основна відмінність між давно минулими часами і теперішніми полягає в тому, що колись черкащан регулярно та повно інформували з приводу планів будівництва – через рік, три чи в наступних п’ятирічках. Тепер цього ніхто не робить навіть у найближчій перспективі. Так, існує Генплан розвитку міста до 2031 року. Але за 5 літ чинності документа з 20 передбачених за його виконання ще не бралися.