Черкаський історик та журналіст Борис Юхно на своїй сторінці у Facebook розповів про історію пам'ятників та пам'яток  у Черкасах.

КОБЗАРЕВІ КУБИ
На початку червня 1971-го пам’ятник поетові біля драмтеатру, відкритий за сім років до цього, загородили: розпочалася його реставрація. А все тому що тоді, у 1964-му, поспішаючи гідно відзначити 150-річчя Кобзаря, композицію відкрили “сирою”. Мало того, що бронзову фігуру встановили на метр нижче проектної позначки, так ще й “бандурист, робітник і селянин”, як назвали у місцевій пресі героїв його творів, – персонажів, що в нижній частині пам’ятника утворюють композицію, – зробили з цементу. А тепер під керівництвом авторів, скульпторів О.Олійника, М.Вронського і архітектора В.Гнєзділова, спеціалісти Київського художньо-скульптурного комбінату недоліки усунули. Тож відтоді Тарас – вже на п’яти блоках, а не на чотирьох, а трохи видозмінені Кобзар, Гайдамака і Мати – у граніті.

“ФІРМОВІ ШТУЧКИ”
1. Старий Бик.
Черкаська область щойно з’явилася на карті, а на неї зразу ж поклали відповідальне завдання стати передовою у тваринництві. Партія сказала “надо” – діватися нікуди. З 1954 по 1959 роки виробництво м’яса в нашому краї зросло у 4,3 рази (принаймні, так писали газети).Отоді й вирішили прикрасити головний м’ясокомбінат області величавою постаттю Бика як прямого призвідця успішного виконання директиви ЦК. Увічнили його фактурний образ 1959 року, зробив це скульптор – аматор, а за спеціальністю машиніст компресорного цеху, Володимир Устименко А ще Бик символізував наближення Великодня, з чим напередодні забороненого свята безуспішно боролися міліцейські патрулі. До слова - “не Биком єдиним” славився ЧМК, були на його території й інші, пізніші “породи” (Олень – на фото вже 1970 року). Автори тематичних скульптур – Микола Ірванець, Іван Крутій та Володимир Устименко.

2. Символічний М’яч
Табличку з нагоди 100-річчя черкаського футболу приладнали 2005-го, хоча сама “металева куля” біля стадіону ще з радянських часів. Здається, від мексиканського Чемпіонату світу 1986 року, тому й нагадує логотип Мундіалю.

3. Дядя Вася
У листопаді 2004 року перед адмінбудівлею Водоканалу вигулькнув симпатичний чоловік, і присутні зразу ж упізнали в ньому “нашого дядю Васю”: дотепного водопровідника, який і діло своє знає, і побалакати за жизнь не проти. У сучасності він став першим у переліку корпоративних пам’яток міста, тож зверхньо дивитися на найнижчу з таких не годиться.

4. Модні Земляки
Що не кажіть, а Проня Прокопівна і Свирид Петрович – стопроцентні черкащани. Адже 1875 року один наш земляк Іван Нечуй-Левицький надрукавав міщанську комедію “На Кожум’яках”, а 1890-го інший, Михайло Старицький, адаптував її для сцени як п’єсу “За двома зайцями”. Профінансували виготовлення композиції власники “Дому моди Nina Vladi”, автор Олександр Гульбіс. Між базаром і ательє, що теж символічно, провінційні модники оселилися у травні 2009 року.

5. Таємнича Незнайомка
Поява цієї шляхетної пані біля ювелірного салону на Смілянській ніяк не анонсувалася. Просто якогось чудового дня дама з ХІХ століття завмерла в очікуванні – і все. Аж потім я з’ясував, що це – Соф’я Блювштейн, більш відома усім як Сонька Золота Ручка. Підрахували якось, що усього дама “заробила” десь близько 5,2 мільйона рублів, тоді традиційно підкріплених золотом. Її скульптурну появу для себе я пояснив просто: вона – оберег. Мовляв, панове шопенфелери, вітринщики й ведмежатники, я на місці, тож вам тут робити нічого.

6. Грайлива Гривня
Пам’ятка біля банку на вулиці Небесної Сотні унікальна, адже легко активується. Вважається, що коли на молодик нашу гривню тричі обернути за віссю (самому обійти, погладити, притулитися дупою...), то місяць видасться грошовитим. Звісно – вигадав. Нічого такого тут не вважається. У тому таки Франківську такому громадському надбанню ціни б не було, вже б і легендами поросло – “вуйко Місьо з Косова спеціяльно приїздив, то йому двійко лошє сі привело і швагер з Торонто долярів передав”, – а в нас стоїть непорушно. Чи то стоїть не там, чи земляки такі “заземлені”...

7-9. Магістерка і Компанія
Троє з однієї теми, освітянської. Скульптуру Магістерки біля ЧДТУ відкрили у жовтні 2010-го. “Її здійняті до неба руки є символом нестримного бажання пізнати невідоме...” Ну там ще багато всякої пафосної дурні написала прес-служба Тулуба. Бо від студентів чув, що насправді дівчина просить Всевишнього нормально та не надто витратно здати сесію. А далі були дві освітянські Сови: біля бібліотеки ЧНУ та 17-ї школи. Постаті не такі величні, зате подібніші до студентів і старшокласників за вдачею, адже по-своєму мудрі, практично всеїдні і по ночах не сплять.

10. Баба зі степу
Кілька тисячоліть тому українські степи охоронялися скіфськими бабами, років 500 тому їх змінили козаки. Напевне, непростий вибір пріоритету спонукав власників ресторану “Чумацький шлях” на розі Благовісної і Грушевського (Котовського) поєднати образи. Тож тепер там вас зустріне доволі оригінальний персонаж: баба з козацькими вусами.

11. Качан на околиці
Справді, то найвіддаленіша від центру “фігура”, бо аж на Сурікова. Напевне, ще з хрущовських часі кукурудзу так не шанували, як зробили це на “Маїсі”. Що ж, мають підстави.

12. Монахи-броварі
Шукайте біля пивної ресторації “Оскар” при елітній багатоповерхівці між Університетською і Франка, але з бульвару не видно. На тепер це крайня корпоративна композиція, бо точно не остання. Вельми вдала, просто “душевна”. На жаль, не сфоткав, бо як зазвичай до близького руки не доходять.