Сьогодні містяни, плануючи похід в кіно, мають на вибір лише декілька варіантів. А ще на початку ХХ століття у провінційних Черкасах працювало 39 кіноклубів. Місто мало у розпорядженні 16 кіноустановок. У радянські часи вже в обласному центрі постійно діяли 6 кінотеатрів. Майже всі вони залишилися тільки на фотокартках та у пам’яті черкасців. 

Про це пише in. ck.ua

"Мокре кіно" в будинку Белахова

Сьогодні, купуючи квитки в кіно, ми намагаємося обрати місця в останньому ряду. Хтось це робить, аби краще бачити, інші – для романтики. Понад 100 років тому глядачі першого в Черкасах кінотеатру вдома у підприємця Белахова також хотіли сісти якомога далі від "кінополотна". А все тому, що вони боялися… води. Перед кожним показом "кіноекран" добряче обливали водою. Про це пише у своїх спогадах краєзнавець Степан Нехорошев.

За однією з версій, це робили для більш "матового" зображення та зменшення "відблиску" кінострічки на екрані. Всього квартира кінопідприємця Белахова вміщувала 110 глядачів. І ті, хто сидів у перших рядах, потрапляли "під роздачу" так званого "кінополиву". Улюбленою акторкою тогочасної молоді була Віра Холодна. Фотокартку з її зображенням хотіли мати ледь не всі учні Першої чоловічої міністерської гімназії та учениці Жіночої гімназії Самойловської.

Перший "електротеатр" в будинку Цибульських

Конкуренцію кінотеатру Белахова за декілька років склав художній електротеатр "Ампір". Він розташовувався у сусідньому будинку братів Цибульських. Площа залу тут була більша, відповідно і свіжого повітря вистачало на всіх. Згодом під час німецької окупації у 40-их роках кінотеатр перейменували на "Держкіно". Після Другої світової кінозал отримав нову назву "Україна" – і став одним з улюблених культурних закладів за часів СРСР. Однак уже у 1988 році, попри протести громадськості, будівлю знесли. А на згадку про кіномистецтво у фонді Музею Кобзаря можна побачити кіноустановку 1908 року, яка транслювала на екран кінотеатру "Ампір" кадри картин із різних країн світу.

"Салют" – частина дитячої мрії

У 1938 році розпочав роботу перший дитячий кінотеатр у Черкасах "Гулівер". Відкрили його в рамках проекту "Дитячого кварталу", до якого ввійшли декілька закладів для юнацтва: музична школа №2, міський дитячий парк. Частково зазнав руйнації під час Другої світової війни. Потім тут працював кінотеатр "Родина". 1958 року його перебудували – додали фойє – і відкрили дитячий кінотеатр "Салют". Сьогодні це приміщення пустує. Інколи тут проводять фестивалі та концерти.

Кожному заводу та клубу – кінотеатр!

У 50-х роках минулого століття кінотеатри у Черкасах почали з’являтися "як гриби після дощу". Окрім звичних кінозалів, у місті почали працювати кіностудії на державних підприємствах. Їхня мета – фіксувати будні "робочого класу", поширювати радянську ідеологію через кіно. Так, кіноклуби створили на тогочасній тютюновій фабриці, заводі "Фотоприлад", трикотажній фабриці та інших. Кінозаклади діяли при палацах культури, дитячих гуртках і бібліотеках.

“Дніпро” – найбільший кінотеатр і популярне місце для перших побачень

Для популяризації кіно в Черкасах кінозали відкривали в кожному мікрорайоні Черкас. 13 жовтня 1959 року відкрили найбільший кінотеатр "Дніпро". Він уміщував 560 глядачів та був одним із найпопулярніших місць для перших побачень. Саме там згодом вперше черкасці переглянули "Приборкання норовливого" з Адріано Челентано в головній ролі. Ця стрічка стала чи не найбільш касовою по всій країні. Сьогодні після реставрації тут розташована банківська установа.

“Мир”, “Зірка”, “Романтик” – культурні центри мікрорайонів

У 1963 році вирішили "окультурити" мікрорайон по вулиці Чорновола (тоді – Енгельса). 25 травня тут відкрили кінотеатр "Мир". На початку 1970-го культурним центром мікрорайону Казбет став кінотеатр "Зірка" на розі вулиць Благовісної та Крилова. Сьогодні тут працює один із клубів церковної організації. Також один із храмів зайняв приміщення колишнього кінотеатру "Романтик" по вулиці Смілянській поблизу вокзалу. Відкрили його у 1975 році, кінозала вміщувала 400 глядачів. У Південно-Західному районі планували відкривати кінотеатр "Кобзар". Но замість цього там з’явився Палац молоді та кінотеатр при ньому. А план зведення кінотеатру "Морський" на Митниці так і залишився на папері.

Раніше кожен мікрорайон мав свій кінотеатр. На фото – кінотеатри "Романтик" та "Мир". Фото з архіву Черкаського обласного краєзнавчого музею.

"У 90-их роках із розвитком новітніх технологій змінювалося технічне оснащення кінотеатрів. З’явилися менші за розміром проектори, відеомагнітофони. Перегляд кінострічок поступово перемістився до квартир. Підприємства закривалися – відповідно й зникали кіноклуби при них. Відзняті стрічки мали передати до фонду "Черкасиоблкіно", але, на жаль, у фондах нині лише невелика частина відзнятого. Згодом відкривалися салони з прокату відеокасет – і кінотеатри поступово почали втрачати своїх глядачів. Ці будівлі передавалися із рук у руки то релігійним громадам, то будинкам культури. Сьогодні більшість кінострічок доступні в мережі інтернет – і це також не на користь кінотеатрам. Хоча чимало людей за звичкою чи то з естетичних переконань надає перевагу великим екранам", - розповідає краєзнавець, науковий співробітник Черкаського обласного краєзнавчого музею Сергій Ганницький. 

Кіно в області

У Черкаській області активно працювали пересувні кінотеатри. "Черкасиоблкіно" їздили по селах і містечках і демонстрували кінострічки. Квитки на такі "перфоманси" дістати було непросто. Але вражень вистачало на обговорення в усіх видах громадського транспорту, обідніх перервах та "перекурах" аж до наступних кіногастролей. Сама Черкащина також неодноразово ставала майданчиком для кінострічок. Наприклад, у Сокирне приїжджала Алла Пугачова. Фотографу Олександру Костирко вдалося потрапити на знімальний майданчик.

Знімальний процес фільму "Тепло родного дома". Фото - Олександр Костирко.

Знімальний процес фільму "Люблю. Жду. Лена". Фото - Олександр Костирко.

"В ті часи я працював в обласному методичному клубі-лабораторії кінолюбителів. Це був такий обласний центр від профспілок, де ми надавали практичну допомогу в обробці кіноплівок, створенні аматорських фільмів у любительських студіях при заводах, школах. Ці фільми потім неодноразово посідали призові місці на всесоюзних і республіканських фестивалях. Якось приходить до нас режисер Геннадій Васильович Карюк. Розповідає, що приїхав підібрати місце для зйомки фільму "Сезон чудес" з участю Алли Пугачової. Порадив я йому місце зйомки в Сокирно. Поїхали на таксі туди. Подивилися. Він залишився повністю задоволений майбутнім майданчиком.

Через якийсь час почались зйомки. Пугачову зустрічало все керівництво обкому партії. В неї виникли проблеми з горлом, артистка десь застудилася. Жіночки в Сокирному, які жили там на дачах, приносили їй чаї з трав.  Приїхали актори з Москви, Одеси. Алла Борисівна була примхлива – не хотіла бачити на знімальному майданчику “зайвих” людей. Дякуючи оператору-постановнику Геннадію Карюку, я мав можливість проводити фото- й кінозйомку під основною кінокамерою. Режисером був Юнгвальд-Хилькевич, який знімав “Трьох мушкетерів”. У перерві між зйомками він переглянув мій кіноматеріал зі знімального майданчика і лишив письмову подяку", - згадує фотограф та відеооператор Олександр Костирко.

 

Нині кінотеатри вдаються до різних ефектів, аби привабити глядачів. Ну і всі погодяться – найсмачніший попкорн можна придбати лише в кінотеатрах. А ще – ніхто не скасовував цікавість і бажання побачити новинки кіно, які ще не доступні в інтернеті.